ДВА РОКИ НЕЗЛАМНОСТІ Психолог Марія Бєлова: військовий скануватиме кожного на «свій/чужий», навіть рідну людину
24 Лютого 15:16
За останні півтора року військовий психолог Марія Бєлова здійснила близько 40 виїздів до військових частин для надання бійцям психологічної допомоги. Це близько 2.000 годин кропіткої роботи, підтримки, мотивації, пошуку необхідних слів та внутрішніх стержнів. Вона робить все аби українські воїни після завершення війни не залишилися у ній назавжди й повернулися до нормального мирного життя.
Ми спробували розібратися, чи насправді існує у психології таке поняття як «мислення військового» та як підібрати необхідні коди спілкування з воїном, який пройшов запеклі бої.
У рамках спецпроєкту «Україна у вогні: невигадані історії» публікує інтерв’ю з Марією Бєловою.
Хоча в Україні вже майже 10 років триває війна, але й досі існує дефіцит психологів, які спеціалізуються на роботі з військовими. З чим це пов’язано, окрім відсутності масштабного фінансування державних програм для створення справді необхідної мережі центрів психологічної підтримки?
Зараз налічується понад півмільйона військовослужбовців. Таких центрів, як «Атлант», де я працюю волонтером-психологом, в країні має бути сотні. Проте немає, як і центрів реабілітації. Лише в столиці таких осередків має бути хоча б десять. Є ж один єдиний державний центр «Лісова поляна», який працює з 2014 року і там шалена черга. Інші – це волонтерські та приватні центри. Кількості військових психологів по країні – не знаю. У нашому центрі працює близько 200 психологів, виїжджає десь 20. Інші консультують на місцях – у великих містах по всій Україні.
Як ви дізнаєтеся про тих, кому на фронті необхідна психологічна підтримка? Є якась база даних чи вас знаходять рідні або друзі цих людей?
Не беруся судити організацію психологічної підтримки військових по країні. У нашому центрі ми отримуємо від командира частини офіційний запит на психологічну роботу з хлопцями й виїжджаємо до них. На місці вже визначаємося чи працюємо з групою, чи з кимось конкретно.

За два роки війни скільки таких запитів надійшло саме до вашого центру?
Ось уже 1,5 року поспіль виїжджаємо один-два рази на місяць. Один виїзд триває 2-3 дні. Буває, що на 10 психологів припадає понад 200 людей. Буває менше, але завжди наявна групова терапія та індивідуальні сесії за запитом військового.
Коли військові йдуть «на нуль» – наша мета підтримати їх, мотивувати, проговорити все, зокрема самопочуття. Ми також навчаємо їх дихальних та тілесних науково підтверджених практик, які допомагають вийти зі ступору, панічних атак, паралізуючого страху. Цей досвід запозичено в американських та ізраїльських психологів.
Чи існує насправді у психології таке поняття як мислення військового?
На війні мислення форматується таким чином, що треба вижити самому і допомогти врятуватися побратимам. Це абсолютно інший стан від того, в якому людина перебуває у мирний час. Наприклад, одна з ролей військового психолога – допомогти встановити контакт між військовими та цивільними, щоб вони зрозуміли мову одне одного.
Є так звані «правила бою» – їх 14. Назву 7 основних:
- Про війну говорити складно. Коли чоловік, друг, батько прийшов з гарячої точки – не треба його питати скількох він вбив і тому подібне. Не лізьте в душу.
- Ні почуттям. На війні хлопці дуже сильно емоційно закриваються. Аби вижити. Тепер здебільшого вони складаються з агресії й страху. Перша їх мотивує йти в бій, а друге – зупиняє, аби утриматись від небезпеки.
- Завмри в хаосі. Це дає їм контроль довколишнього світу і допомагає сконцентруватися, а не впасти в ступор. Тому безліч глибоких емоцій вони зчитують, як загрозу. Саме тому перші два тижні ротації військовому не можна повертатися до родини, а проходити адаптацію деінде.
- Плануй наперед. Це питання виживання військового. Тому на ротації його день буде розписаний покроково і детально.
- Шукай ворога і довіряй лише побратимам. У військового формується чорно-біле мислення. Тож згодом, у цивільному житті він скануватиме кожного, навіть давно знайомого чи рідну людину на «свій/чужий». Жінки часто скаржаться, що чоловік після фронту закрився, не довіряє. Насправді це нормально. І не важливо – рік ви з ним прожили чи 30. Всі, хто не був на війні, проходитимуть випробування на довіру. Саме так сприймає реальність більшість військових. Звісно, що говорю не про 100% з тих, хто проходить горнило війни.
- Знай територію. Це питання безпеки. Навіть у цивільному житті чоловіки заново вивчають свої домівки й пропрацьовують безпеку в разі атаки.
- Реагуй, а потім думай. Це правило здатне врятувати життя на війні.
З цим мисленням військового знайомимо їх дружин, а вони – дітей. Це принципово важливо, аби зберігати безпеку всіх сторін.
Чому на війнах у всі часи з’являлися солдати, які не хочуть повертатися з війни? Це ж відомий факт, що для багатьох війна продовжується навіть після її завершення, вже у мирному житті.
Бо у кожного на війні своя ціль. Звісно, найпоширеніша – я тут заради своєї родини та дітей. І в нинішній війні багато тих, хто служить у лавах ЗСУ саме з цією мотивацією. Але справді є також ті, хто не хоче повертатися додому. Не тому, що не люблять родину, а просто не можуть залишити своїх побратимів. Якщо за їх відсутності хтось загине – почуття провини буде нищівним. Потрібно пам’ятати, що при втраті побратима у них там немає можливості горювати, бо йдеться вже про їхнє життя. Акцентую, що це про багатьох, але не про всіх, хто зараз воює.
Біль втрати з потужною силою може проявитися на ротації чи згодом, і реакція психіки може бути непередбачуваною – алкоголь, наркотики, суїцид.
Коли чоловік не знаходить відповідь на питання задля чого я залишився живий і поряд не має військового психолога чи людини, яка активно, мовчки вислухає (активне слухання рятує життя) – його рішень не передбачити.

Чи може дружина, брат чи інша близька людина грати для військового роль психолога? Чи він не відкриється своєму?
Буває по-різному. Їхня психіка стає дуже чутливою, тож вони здатні інтуїтивно знайти свою людину, яка їх зцілюватиме. Був випадок, коли до лікарні потрапив хлопець після полону, де пережив безліч фізичних та психічних тортур. Він нікого не підпускав, ні з ким не говорив і був доволі агресивним. А от одну дівчину-волонтерку підпустив. Два тижні поспіль вона щодня до нього ходила, мовчки клала печиво, цукерки і йшла. Згодом почала розповідати йому про свої справи. У нього ж нічого не питала, не обтяжувала і він розкрився. Всі були шоковані, бо не підпустив до себе навіть кращих психологів та психіатрів.
Другий випадок. Чоловік повернувся зі служби, закрився від дружини, але щодня ходив до своєї бабусі. День, другий, третій…Вона зацікавилась, пішла тишком за ним і побачила, що він сидить у бабусиних ногах, схиливши голову їй на коліна і ридає. А вона мовчки, без жодного слова, гладить його по голові. Через місяць такої «терапії» йому стало легше.

Чи можливо після пекельних боїв, великих втрат, поранень повністю психологічно реабілітуватися і жити повноцінним життям, як було до цього досвіду?
Є ті, які знаходять себе швидко, а є ті, кому з цим не просто. Ми задаємо їм ряд коучингових питань і серед них: які знання ти здобув там? Може дивно звучить, але в них справді є дуже цінні, унікальні знання, вміння та навички.
Тож можуть ділитися цими знаннями, бути військовим інструктором в школі чи ліцеї, читати роз’яснювальні лекції як спілкуватися з військовими та вибудовувати відносинами з ними по їх поверненню додому після війни.
Чимало хлопців саме так і реалізовуються. Вони потребують, щоб суспільство їх цінувало, а не списувало. На війні – вони герої. Ними ж хочуть залишитись і в буднях мирного життя. Для цього важливо віднайти себе, свої сенси, цілі, цінності заново.
Під час війни у В’єтнамі загинуло 50.000 людей. Стільки ж ветеранів померло після. Через алкоголь, наркотики, суїцид. Ця статистика шокувала. Тому те, що ми робимо вже зараз – неоціненне і є надпотужним вкладом військових психологів-волонтерів.
Автор: Лілія Пріль