8 років поспіль вони закохують в українське. Через одяг, аксесуари, взуття. Їхні колекції розповідають про українські звичаї, традиції, культурні та мистецькі надбання і не тільки.Через речі їм вдається спонукати українців більше пізнавати самих себе, усвідомлювати свою ідентичність та унікальність.
Чи можна будувати і бізнес, і стосунки одночасно, як створити справу, що стала місією життя, та чому не треба боятися створювати нові сенси через підприємницьку діяльність в рамках спецпроєкту «Війна&fashion: серцебиття української моди» в ексклюзивному інтерв’ю «Комерсант український» розповіли засновники бренду byMe Дмитро та Аліна Сердюки.
Так складається, що український бізнес часто руйнує чимало поширених стереотипів. І один з найпоширеніших у підприємництві, наприклад, звучить так: «не вести справ із родичами». А ви, Аліно і Діма, чоловік та дружина. Які правила допомагають вам особисто руйнувати цей стереотип?
Аліна: Насправді, коли майже 8 років тому, ми з Дмитром починали byMe, то причина була в тому, що хотіли більше часу проводити разом. Тоді ми працювали на різних підприємствах і думали про те, як би було круто увесь робочий час, з 9 до 18, проводити поряд, а не в різних місцях. Насправді це й було першим поштовхом, щоб створити саме спільну справу. Якщо ж говорити про секрети або правила, то я б скоріше назвала це цінностями, які ми маємо спільні. І найголовніше – взаємоповага та щире кохання одне до одного.
Дмитро: Але наш приклад – індивідуальний. Бо ми знаємо серед наших друзів пари, які стартували теж спільний бізнес, але в них все завершувалося інакше: дехто розлучався, а дехто закрив бізнес, бо не могли знайти балансу між особистими стосунками та спільною справою. Нам пощастило, бо ми на одному вайбі і прагнули 24/7 бути разом. Між нами не підписано жодних контрактів, як чимало людей радять. Ми старожили, довіряємо одне одному. На цьому й заснували і спільний бізнес, і наші стосунки.
Війна в Україні і продажі дизайнерського одягу. Для когось це й досі звучить як фантастика, але не для українців. Як змінилася комунікація бренду з вашими клієнтами за ці два роки повномасштабного вторгнення?
Дмитро: Хочу подякувати кожному і кожній з наших клієнтів за підтримку та допомогу в розвитку byMe. Без вас нічого б не сталося. А на рахунок комунікації, я спостерігаю таку річ, що довкола нас об’єдналися свідомі українці, які поділяють наш підхід, який полягає в тому, що ми самі можемо змінювати нашу країну. Клієнти бренду постійно долучаються до всіх наших ініціатив, благодійних ініціатив, спрямованих на допомогу ЗСУ. Мені здається, так відбувається тому, що вони мають такі ж погляди та цінності, як і ми з Аліною. Ми на одній хвилі, однаково відчуваємо, що потрібно Україні, разом прагнемо закохувати в українське та допомагати Збройним Силам та людям в такі складні часи.
Ваш бренд byMe живе і розвивається під гаслом «закохуватися в українське». І у вашому випадку – це маркетингова стратегія чи все ж місія, яку ви обрали?
Аліна: byMe закохувало в українське задовго до повномасштабного вторгнення, і тому відповіддю є, що це місія бренду та наша місія із Дмитром. Це те, що ми відчуваємо всередині.
Ми є українці і палко закохані в нашу країну, її цінності, традиції, звичаї. Ми хочемо їх відкривати, самостійно досліджувати і спонукати до цього людей. Ми боремося з проблемою меншовартості українського, тому «закохуватися в українське» – це не просто місія, а сенс нашого з Дмитром життя.
byMe певно єдиний в Україні, який так детально вивчив та імплементував у свої колекції мотиви косівської кераміки. Такі ідеї заглиблення у традиції, в даному випадку української Гуцульщини, вони звужують цільову аудиторію бренду чи навпаки розширюють?
Дмитро: Дуже цікаве запитання. У нашій бізнес-стратегії записано так: ми не маємо показати одяг усім українцям. А лише тим, хто з нами на одній хвилі. І це категорія свідомих людей, які хочуть дізнаватися про своє минуле та зберігати його у майбутньому, для нащадків. Тож з одного боку ми звужуємо, а з іншого – розширюємо той сегмент, на який ціленаправлено рухаємо наш бренд, працюємо для тих українців, які хочуть розділяти з нами місію.
Аліна: Але, якщо подивитися на географію продажів цієї колекції і будь-якої іншої, яка, здається, могла б звужувати аудиторію, то насправді клієнтки та клієнти у нас абсолютно з усієї України і навіть з-закордону. Тому тема, яка розкриває українські традиції, зокрема, і певного регіону, вона жодним чином не звужує нашу клієнтську базу. І найголовніше, що вона дає людям привід задуматися – що ж це були за традиції? Що ж такого особливого в цій косівській кераміці? Як вона взгалі виглядала? І, Боже, вона занесена до нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, тобто визнана світом, як важлива.
Дмитро: Як ще один приклад, можу навести нашу нову колекцію, яка присвячена театру «Березіль» та Олесю Курбасу. Гадаю, чимало людей не знає, хто такий Курбас, та й я донедавна знав про нього не так багато – поки ми не почали це досліджувати, готуючи колекцію. Але тепер дізнався багато важливих речей про те, як вони творили, які вистави ставили… Завдяки зворотному зв’язку від клієнтів бачимо, що і вони в також починають цікавитися, купують книги, ходять на вистави. У такий спосіб ми і транслюємо свою місію. Ніби як «добрий вірус» поширюємо. Бо, як каже Аліна, одяг – це інструмент. З його допомогою ми передаємо людям те, що прагнемо донести.
Наскільки важливо сьогодні, щоб одяг був не просто одягом? Чи відчуваєте ви попит з боку клієнтів на те, що речі мають бути сповнені додаткових сенсів чи навіть бути елементом ідентифікації?
Аліна: Мені подобається це питання. Це буде певний посил до інших брендів, до тих, хто вже використовує українську ідентифікацію у своїх колекціях, або збирається.
Перше, це спонукає людей обрати саме цю річ, тому що це вже не просто одяг, а певний символ. І можливо ви захочете її зберегти, а далі передати у спадок своїм діткам. Деякі клієнтки зізнаються, що наші сукні стали для них вагомим, цінним елементом, який хочеться скласти в скарбничку і передати донечці. Для того, аби створювати наші колекції із сенсами, ми з Дмитром та командою проводимо дуже глибинні дослідження кожної тематики. Наприклад, косівська кераміка, малюнки якої використовуємо на своєму вбранні. Аби вивчити все про неї та її історію – ми на три тижні їздили в експедицію у Косів. Відвідали інститут, де навчаються косівські майстри, побували в музеях, поспілкувалися з науковцями, проконсультувались з докторкою наук, яка досліджувала косівську кераміку. Побували й у сучасних майстрів, були на місцевому базарі аби побачити і порівняти як виглядає стара і сучасна косівська кераміка.
Тобто ми зробили повноцінне дослідження і навіть вдвох виготовили миски з косівської кераміки, щоб заглибитися в процес. Це круто – насичувати одяг традиційними елементами. Але наша першочергова місія – давати тільки достовірну інформацію у кожній колекції. Тому спочатку дослідження, а потім насичення сенсами. У нас таке правило.
Цього березня бренду byMe – 8 років. Які ключові етапи розвитку вашої «модної» справи ви б відмітили? Як це вплинуло на поточний успіх?
Аліна: Колись давно, коли ми з Дмитром вирішили, що наша місія буде закохуватися в українське – це і було першим переломним моментом. Ми почали з того, що створювали капсули, присвячені рослинам з Червоної книги України та визначним місцям країни – Говерли і Тендрівського маяка. І після цього ми усвідомили, що це і є наша місія – закохувати в українське. Тобто спочатку зробили, а потім затвердили і оголосили це. Щойно ми затвердили це словами, прописали для себе в голові саме цю стратегію та місію – важливо те, що ми несемо в світ – це і стало переломним моментом всередині нас і для byMe.
Оскільки “Комерсант український” все ж видання про бізнес, зокрема, то пропонуємо вам короткий бліц, де ви обираєте один з двох варіантів відповідей спираючись, власне, на свій підприємницький досвід:
Якщо реклама, то:
– у соціальних мережах;
– на бордах центральних вулиць?
Дмитро: у соціальних мережах – більше людей побачить.
Якщо колаборації, то:
– з упізнаваними героями;
– з соціальною місією?
Дмитро: З соціальною місією!
Якщо падають продажі, то проблема скоріш за все в:
– маркетинговій та рекламній стратегіях;
– зависоких цінах?
Дмитро: Якщо не вірно прописана маркетингова, і рекламна, і бізнес стратегії, і ціни зависокі, то проблема може бути в будь-чому з вище переліченого. Та і в ряді інших показників.
І останнє – чесна порада від бренду byMe: чи варто сьогодні в Україні починати або розвивати бізнес у fashion-індустрії і чому?
Дмитро: Потрібно розвивати будь-який бізнес, який може зробити Україну набагато кращою, зможе впливати на людей, змінювати їхню свідомість, реалізовувати круті ідеї та неймовірно якісний продукт. Тож якщо ви прагнете відкрити свою справу – робіть це, не чекайте! Але робіть по совісті, не для того, щоб заробити великі кошти, а для того, щоб залишити свій слід в історії України та стати компанією, про яку писатимуть книги та зніматимуть фільми.
Лілія Пріль
Читайте також: «Війна & Fashion: серцебиття української моди». Спецпроєкт «Комерсант український»
Катерина Возіанова: «Клієнти Indposhiv – це саме ті чоловіки, які зараз створюють майбутнє України»