Серед засуджених на довічне позбавлення волі сьогодні єдиний реальний варіант звільнення — вперед ногами. Або смертельний діагноз, коли жити залишається кілька місяців чи тижнів. Європейський Союз регулярно нагадує Києву про невідповідність такої практики європейським стандартам. Про найвищу міру покарання — довічне позбавлення волі – Комерсант український поговорив з адвокатом, правозахисницею Анною Овдієнко.
Анна Овдієнко, адвокат, правозахисниця. Народилася в Харкові, закінчила Харківський університет ім. В.Каразіна. Працює з усіма категоріями осіб, які знаходяться в біді через порушення їхніх прав. Серед них — довічно засуджені. Понад 100 її заяв розглядаються у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ), 28 справ виграно. Співавтор декількох подань до Міжнародного кримінального суду, автор комунікацій з механізмами ООН. Тренер з прав людини для суддів адвокатів, правозахисників.
З початку великої війни кількох громадян України було засуджено за статтею “зрада батьківщині” за співробітництво з ворогом. Вони отримали довічне ув’язнення. І це спонукає нас пояснити читачам, а комусь нагадати, що це за міра покарання….Свого часу вона замінила смертну кару. Наприкінці 90-х Україна прийняла це рішення, щоб відповідати європейським стандартам. В інших країнах засуджений до довічного позбавлення волі має шанс вийти на волю. Після 15, а десь після 20 або 25 років можна подавати прохання про помилування. А як в Україні?
В Україні немає правових механізмів для звільнення, фактично в нашій країні засуджений на довічне позбавлення волі приречений залишатися за ґратами до кінця життя. Себто, нововідкриті обставини не є підставою для перегляду вироку. Наприклад, якийсь свідок через багато років заявляє, що він дав неправдиві свідчення. Але скасувати вирок, переглянути справу, по якій було засуджено до довічного позбавлення волі на підставі брехливих свідчень, можливості немає.
А розвиток технологій, зокрема новітні методи експертиз, які дають шанс з’ясувати істину по давніх справах, не можуть допомогти звільнити невинуватого?
У нашій країні це сьогодні неможливо…
Заміну смертної кари в 90-х мотивували тим, що судову помилку в разі страти засудженого виправити неможливо. Отже, мету не досягнуто, якщо судові помилки не виправляють?
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав довічне позбавлення волі в Україні тортурами, фактично це відстрочена смертна кара. Людина позбавлена надії вийти на волю. Себто, з людиною нічого не вдієш, в її природі сподіватися, але шансів майже немає. І це визнано тортурами. З 2001 року було помилування Президента, доступне після 20 років відбуття. Після рішення ЄСПЛ було замінено норму Кримінального Кодексу. Тепер після 15 років перебування під вартою довічне позбавлення волі може бути замінене на відбування покарання на певний строк від 15 до 20 років. Відрахунок цього терміну починається від моменту прийняття судом такого рішення, те, що засуджений відбув, не враховується. Так що засуджений до довічного, якщо “пощастило” і йому призначили конкретний термін, має мінімальні шанси побачити волю. Бо відсидіти 35-40 років може лише людина, яка потрапила за ґрати у молодому віці й з дуже міцним здоров’ям…
Ви могли б навести приклад справи, яка потребує втручання і перегляду? Адже практика розслідувань кримінальних справ, зокрема по особливо тяжких злочинах за роки незалежності змінилася.
Так, у нульові роки виносили вироки на підставі самообмови, під тортурами підозрюваний підписував так звану “явку з повинною”. Під неї підганялися інші докази і виносився вирок — довічне позбавлення волі. Тепер суди просто перестали сліпо виносити вироки у справах, де явка – “королева доказів”. Це сталося десь з 2010 року. От ті давні справи потребують особливої прискіпливої перевірки. Я знайома приблизно і сотнею справ з таким вироком. Близько 20% з них дуже сумнівні, і вироки по них мають високі шанси бути скасованими.
Могли б навести якісь приклади, найбільш кричущі випадки?
Мені відомий випадок, коли максимальну міру покарання отримав хлопець у 18 років. Він закінчив школу із золотою медаллю, першу сесію у виші склав на “відмінно” і вирішив відсвяткувати. Сталася бійка. Він був у групі осіб, яка вбила потерпілого. Слідство і суд не змогли або не захотіли з’ясовувати, хто завдав смертельного удару, і довічне дали всім…Це така ілюстрація до того, як приймалися рішення про те, щоб відправити за ґрати до кінця життя.
Ваш останній клієнт, якого звільнили в Івано-Франківській області, за що був засуджений?
Він був засуджений за вбивство. Але його стан, зумовлений 4 стадією раку легенів, постійна висока температура, кашель з кров’ю і сильний біль, потребували знеболення, лікувати було пізно. В колонії такі препарати він отримувати не міг. Подальше його тримання — це були б тортури. І суд вирішив звільнити, хоч і з другої спроби. Прокуратура рішення не оскаржувала.
Взагалі, про яку кількість людей ми говоримо? Скільки в Україні засуджених до довічного позбавлення волі?
Приблизна кількість — 2000 осіб. Зараз до них додаються ті, хто отримав такий вирок за злочин проти держави — державну зраду. Маю сказати, що ставлення до таких засуджених в місцях позбавлення волі дуже погане, як з боку інших засуджених, так і з боку адміністрації.
А скільки були звільнені? Які варіанти звільнення існують?
Я можу приблизно оцінити кількість звільнених, які відбували довічне — менш як 5%. У моїй адвокатській практиці було 4 випадки. Двоє за станом здоров’я, вони страждали від онкологічних захворювань останньої стадії, один помер, інший живе. А щодо двох ЄСПЛ прийняв рішення, яким визнав неприйнятними певні докази, які були в основі вироку. Верховний Суд вніс корективи у вироки, і ті докази, які після цього залишилися, не давали підстав для вироку “довічне позбавлення волі”. Тому рішенням Високої Палати Верховного Суду справи були відправлені в суд першої інстанції, де вони перебувають дотепер. Люди звільнені. Є ще помилування рішенням Президента країни. За весь час існування такої міри покарання як довічне позбавлення волі було помилувано лише одну жінку.
Ви спілкувалися з засудженими до найвищої міри покарання у колоніях? Як це виглядає? Що це за люди? Наскільки вони деформовані тривалим перебуванням в неволі?
Так, я брала багато разів участь в моніторингових місіях в установах виконання покарань. І зі своїми клієнтами, звісно, спілкувалася. Заходи безпеки передбачають, що їх приводять в кайданках і тримають в клітці під час спілкування. Але адміністрація інколи враховує індивідуальні особливості засуджених, може він бути агресивним чи ні… Ми наполягаємо з колегами, щоб в клітках не тримали. Був кумедний випадок, коли ми, троє адвокатів, вирішили зайти в клітку, оскільки грати мають нас відокремлювати від засуджених.
Тривале перебування в неволі загострює головні риси особи, які в неї були на волі. Нерідко довічники справляють враження освічених, інтелігентних, ерудованих людей. І воно насправді десь так і є. Агресивного асоціального типа скоріше зустрінеш серед засуджених до конкретного терміну ув’язнення.
Серед них більшість одружені, дехто вдруге або навіть втретє. Знаю одну пару – там дружина 16 років залишається у шлюбі з засудженим довічно. А інші розлучаються і знову одружуються вже перебуваючи в ув’язненні. Багато довічників хочуть працювати, але лише в декількох колоніях є для цього умови. Перші десять років вони сидять по двоє-троє в камері, якщо є бажання, можуть сидіти в одиначці. Прогулянки — у дворику, який, по суті, є камерою без даху. Небо, хмари та сонце можуть бачити, а от дерев уже ні….
Після десяти років перебування на тюремному режимі мають право жити в гуртожитку, себто в колонії, де є локальна зона, в якій можна пересуватися вільно. Можу сказати, що умови утримання поступово поліпшуються. У колоніях, в секціях для засуджених на довічне, роблять ремонти. Але система медичної допомоги залишається слабким місцем, навіть погіршується. Засуджених практично не лікують.
На Вашу думку, коли можна очікувати внесення змін до законодавства, які дозволять запровадити європейську практику реалізації такого покарання як довічне позбавлення волі? Щоб люди мали шанс звільнитися і соціалізуватися, щоб несправедливі вироки були переглянуті, а несправедливо засуджені вийшли на волю…
Думаю, що це стане можливим після завершення війни, після перемоги. Якщо Україна продовжуватиме рух до ЄС, вона буде змушена внести відповідні зміни, дати засудженим шанс на звільнення, не примарне, через сорок років перебування під вартою, а реальну перспективу. Зараз всі говорять, що це не на часі. Після перемоги, сподіваємося…
Автор: Анвар Деркач