«Два човни – це дві частини серця, де разом ти і я, вітрильник– це наш син. Дякую, що ти був у моєму житті»
Немає жодних даних про те, скільки сімей в Україні оплакують солдатів, які загинули на фронті. дружина загиблого бійця Тоня Труба малює картини, щоб заглушити біль і бодай на короткий час відволіктися від жорстокої реальності.
В ексклюзивному інтерв’ю , в рамках спецпроєкту «Україна у вогні: невигадані історії» Тоня розповідає про довоєнне життя їхньої родини і чому малює саме море, згадуючи про чоловіка. Він загинув 20 лютого 2023 р. під час виконання бойового завдання під н.п. Дубово-Василівка Донецької області під час корегованого артилерійського обстрілу снарядами «Краснополь».
Ця картина – моя присвята і подяка коханому чоловікові, який подарував мені майже 22 роки щасливого подружнього життя.
Віталя любив море і будь за що хотів служити на флоті. Добився: 1996 – 1999 роки служив строкову службу та по контракту в лавах Військово-морських сил Збройних Сил України – старший матрос, кухар судновий (кок). Та як виявилося згодом, більше за море Віталя був закоханий в мене, однокласницю старших класів сільської школи, де ми навчалися випускні роки.
Пам’ятаю як зустріла Віталіка під час його відпустки: статний, високий, у парадній морській формі, з ясними синіми очима. Затріпотіло дівоче серденько, але тоді я ще не знала, що ті глибокі очі кольору морської блакиті западуть мені глибоко в серце на все життя.
Після завершення контракту Віталій, моряк у душі, залишивши мрії про мореплавство та плани про кар’єру, примчав до Києва, щоб цілковито зачарувати моє серце і душу. Він ніжно і впевнено домагався кохання студентки 4-го курсу. І я покохала тебе, мій Віталько, – щирого та турботливого, доброго та надійного, веселого та розумного, а головне – до нестями закоханого в мене.
– Де застала війна вашу родину?
24 лютого 2022 року в наше життя увірвався страшний шторм – війна. Із першого дня повномасштабного вторгнення росії мій коханий став на захист нашої сім’ї, дому, наших мрій про тихе сімейне життя: подорожі, рибальство, завести собаку, посадити горіховий сад, побавити внуків…
Віталій став на захист України, тому що був справжнім Патріотом, і віддав найцінніше – своє життя за Україну та її народ.
– Чим займався ваш чоловік до війни?
Віталій народився в Києві. Згодом навчався у ПТУ- 32 річкового транспорту на спеціальності «кухар судновий». Працював Віталій у різних компаніях, як-от «Такт», «Інтернет-Медіа», Газета «2000», ВАТ «Воля-Кабель», ТОВ «Провайд», ТОВ «НВП ДЗБК», ТОВ «Левелком», АТ «Укрпошта». Скрізь зарекомендував себе як відповідального, пунктуального та трудолюбивого працівника.
Уже 24 лютого чоловік вступив до добровольчого формування територіальної громади с. Рожівка, а 15 березня його було офіційно включено до добровольчого формування ТРО м. Києва та Київської області. З 5 червня 2022 року Віталія було зараховано до лав ЗСУ. Він пішов добровольцем, і ми з сином прийняли це рішення з гордістю та болем.
Уся наша родина підтримувала Віталіка та його побратимів під час служби в ЗСУ: збори та логістика, корисна їжа та смаколики, а ще ніжні та мотивуючі розмови чи листівки з коханим за кожної можливості. Рік без чотирьох днів Віталій виконував бойові завдання в окремому мотопіхотному батальйоні мінометної батареї (номер обслуги в мінометному взводі) у Донецькій та Запорізькій областях. 20 лютого 2023 р. загинув під час виконання бойового завдання під н.п. Дубово-Василівка Донецької області під час корегованого артилерійського обстрілу снарядами «Краснополь», пряме влучання.
Від початку війни і до останнього подиху Віталій був вірний своїй військовій присязі, своєму покликанню, Батьківщині та всьому українському народові.
– Тема картини не війна, не мирне життя, а саме море…Море як вічність та безкінечність?
Море, яке має різні відтінки, так само, як очі коханого, що змінювали відтінок залежно від погоди або настрою, і в яких можна було потонути.
Разом з чоловіком і сином Євгенієм ми обожнювали відпочинок біля води: погрітися на теплому морському пляжі, покататися на човні та порибалити на річці, полюбуватися гірськими потоками та водоспадами. І не важливо, чи ми жили в дорогому готелі за кордоном, чи в наметі в рідних краях. Головне, що ми були РАЗОМ. І так було у всьому і завжди!
А ще картина наповнена символами: каміння на березі як уособлення вірності, незмінності та сили нашого кохання і сімейних цінностей; два човни – це дві частини серця, де разом ти і я, вітрильник з піднятим парусом вдалині – це наш син, що стрімко та впевнено йде назустріч своїм мріям та бажанням, пам’ятаючи батьківські настанови та поради.
Море вабить і заворожує завжди – неважливо, чи ви любите підкорювати хвилі, чи просто вслухатися в його шум.
Ця картина – це моя присвята і подяка коханому чоловікові, який подарував мені майже 22 роки щасливого подружнього життя. Який подарував мені нашого сина Євгенія, свою копію з очима кольору морської блакиті, у якого вклав стільки любові, турботи, часу і зусиль. Ти поряд з нашим сином, як тільки ми дізналися, що я при надії.
Ти найкращий Тато в світі! Я дякую тобі, Коханий, за твоє тепло та ніжність, розуміння та підтримку. Дякую, що всі ці роки ти кохав, оберігав, захищав мене і зробив щасливою.
До зустрічі в засвітах… Люблю тебе! Ти назавжди в наших серцях…