На початку лютого Верховна Рада прийняла законопроєкт про мобілізацію в першому читанні. Терміни другого читання кілька разів переносилися. Депутати завалили документ поправками – їх було зареєстровано близько 4 тисяч. Голова фракції “Слуга народу” Давид Арахамія заявив, що розгляд документу в сесійній залі парламенту має відбутися цього тижня, себто з 11 до 16 березня.
Мета авторів законопроєкту про мобілізацію: упорядкувати діючі механізми поповнення збройних сил, встановити справедливість у розподілі обов’язку по захисту країни серед військовозобов’язаних, виправити ситуацію, коли частина придатних до служби перебуває в тилу, а інші два роки без заміни беруть участь у бойових діях. Перше питання, яке мимоволі виникає при читанні законопроєкту — чи вичерпані правові механізми, які на сьогодні є у Президента та Уряду?
Закон про мобілізацію – не про поповнення ЗСУ
Опитані Комерсантом українським експерти вважають, що дотепер влада неефективно використовувала наявний інструментарій. Тому прийняття закону про мобілізацію не варто сприймати як рішення проблеми з поповненням Збройних Сил України.
Кілька депутатів профільного комітету публічно підтвердили: Рада розглядатиме законопроєкт у другому читанні в другій половині березня. Депутат профільного комітету Федір Веніславський в коментарі Комерсанту українському зазначив орієнтовний термін опрацювання поданих поправок, а їх 4 тисячі – 25 березня.
“Думаю, числа до 20-25 Комітет потенційно може завершити розгляд поправок і з висновком внести на розгляд Верховної Ради”,
– сказав депутат Веніславський.
І хоча лідер фракції “Слуга народу” Давид Арахамія запевнив, що Рада розпочне розгляд законопроєкту вже поточного тижня, вже зрозуміло, що раніше квітня закон не запрацює. Оцінити і проголосувати 4 тисячі поправок, навіть посортовані і розділені на 16 блоків, за один-два дні навряд чи вдасться. Поки що публічно обговорюються ті пропозиції, які мають відверто репресивний характер. Той же Арахамія згадав про право на звільнення від мобілізації інвалідів усіх груп та право не бути призваним одного доглядальника за родичем-інвалідом — їх планують зберегти. Бронь від мобілізації також планують залишити для аспірантів усіх форм навчання, на чому раніше наполягав депутат від тієї ж фракції Єгор Чернєв.
Автори законопроєкту не пояснюють, чи збільшиться кількість захисників на фронті після його прийняття. Мова йде, скоріше, про наведення ладу у використанні людських резервів та про зменшення кількості втікачів, які ухиляються від мобілізації. За приблизними підрахунками, які неодноразово публікували ЗМІ, 1 мільйон чоловіків станом на січень 2024 року служать у Збройних Силах України. Це 11% всіх військовозобов’язаних. Майже 3 млн чоловіків залишились на окупованих з 2014 року територіях. Ще близько мільйона громадян – за кордоном, не менше 1,5 млн мають інвалідність.
“Цільова аудиторія” законопроєкту — 950 тисяч чоловіків, які перебувають на податковому обліку, але ніхто не знає де вони і чим займаються. Депутат профільного комітету Федір Веніславський наголосив: прийняття закону не означатиме, що воювати підуть усі. Але дискусії народних обранців переважно про репресивні заходи, які мають на меті карати ухилянтів. Найбільше говорять про доцільність обмеження прав тих, хто підлягає призову, але уникають свого обов’язку захищати країну.
Міністр юстиції Денис Малюська підстрахувався від можливих докорів заявою, що не бачить в запропонованих репресивних заходах порушення конституційних прав громадян. Ця заява викликає подив, оскільки Конституція і закон про мобілізацію передбачає обмеження прав громадян при необхідності в умовах воєнного часу. Тож обираючи інструменти примусу щодо ухилянтів, парламент має керуватися принципом доцільності. Багато суперечок у депутатів викликали пропозиції заборонити ухилянтам керувати автом та арештовувати банківські рахунки. Як альтернативу арешту рахунків розглядають штрафи.
Кордон – на замку
Особливе обурення співгромадян викликають ті, хто з фальшивими документами виїхав за межі України і тепер недосяжний для української влади. Щоб перекрити шлях іншим бажаючим виїхати з країни і уникнути мобілізації, пропонується зобов’язати виїжджаючих з України чоловіків при перетині кордону пред’являти військовий квиток з позначкою про зняття з обліку або визнання непридатним до військової служби. Проте, такі вимоги неодноразово доводилося чути на кордоні і раніше: якщо у службовців Держприкордонслужби виникали сумніви у справжності рішень військово-лікарських комісій (ВЛК) та інших документів, які підтверджували право на виїзд.
Хоча буває й навпаки: непоодинокі випадки, коли знятий з військового обліку пред’являв прикордонникам військовий квиток з тією самою відміткою, в якій зазначено номер статті переліку хвороб, але співробітники Держприкордонслужби вимагали рішення ВЛК. І чоловіків відправляли додому проходити комісію. І на додачу до штампу у військовому квитку отримувати рішення ВЛК. Андрій Д. з Чернігова розповів Комерсанту українському як на пункті пропуску “Старокозаче” Білгород-Дністровського прикордонного загону (Одеська область) йому відмовили у перетині кордону з Молдовою.
Їхав у Кишинів, зустріти знайомих в аеропорту. У військовому квитку у мене на той час вже три роки був штамп про визнання непридатним до служби через онкологічне захворювання. Але не пропустили, вручили офіційну відмову. Спеціально телефонував на гарячу лінію ДПСУ із цією проблемою. Мені відповіли, що маю законне право на виїзд з України. Було два варіанти: оскаржувати рішення начальникові прикордонного загону або одразу до суду. Справа могла затягнутися на місяці. Тому я вирішив спробувати на іншому пункті пропуску, поїхав у Чернівці і там без проблем виїхав,
– сказав чоловік, визнаний непридатним до служби у військовий час.
Інший варіант втечі ухилянтів з країни: оформлення волонтерських документів і виїзд начебто за гуманітарною допомогою. Але на другий рік війни це майже нереально, каже волонтер, голова громадської організації Олександр Т. Він від початку великої війни приганяє автомобілі з Польщі та Німеччини для військових.
“Якщо їду я сам, мене знають, у мене вже велика історія поїздок, то, скоріш за все, пропустять. Адже щоразу я повертаюся. І мені немає підстав не довіряти. А от якщо зараз, на третьому році війни, хтось спробує виїхати вперше — це буде дуже складно. Знаю одного молодого волонтера, який мав всі необхідні папери для виїзду, і йому тричі відмовили“,
– сказав Комерсанту українському досвідчений волонтер.
Ці та інші подібні історії свідчать: у справі контролю за перетином кордону потенційними ухилянтами надто багато залежить від людського чинника. І зміни до законодавства про мобілізацію навряд чи це змінять.
Закон чи мотивація?
Військовий експерт Павло Лакійчук незвичну кількість поправок до законопроєкту сприймає як свідчення того, що самі депутати парламенту є “ухилянтами”, бо це виглядає як спроба забалакати законопроєкт. Він наполягає, що більшість існуючих проблем з мобілізацією можна було вирішити значно швидше, не чекаючи прийняття закону.
“Верховний головнокомандувач має повноваження, щоб частину питань вирішити одноосібно, частину питань вирішує Кабмін. Мобілізація, її виконання – не компетенція законотворців, Рада визначає лише принципи мобілізаційної роботи”,
– сказав експерт Комерсанту українському
А військовий експерт Олег Старіков вважає, що проблема нині не стільки в кількості людей на фронті, скільки в мотивації:
“Проблем на початку війни не було, а потім виникло щось, що змінило ситуацію… Ми ведемо справедливу війну, на нас напав агресор. То ж нас мають захищати високомотивовані люди. Чи будуть такими мобілізовані?”
Він вважає, що нинішня влада даремно ігнорує військово-патріотичне виховання та фінансове заохочення тих, хто може і зобов’язаний захищати країну.
Наведення ладу у державних фінансах, і, як наслідок, збільшення грошового забезпечення військовослужбовців можуть мати значно потужніший ефект для успішного ведення війни, аніж законопроєкт про мобілізацію та численні правки до нього. Як альтернативний варіант діючій системі примусу самі військові називають рекрутингові центри. Але в країні їх поки що одиниці.
Автор: Анвар Деркач