Загальноукраїнська популярність прийшла до кримськотатарського художника Рустема Скибіна одночасно з бідою, тоді Крим захопили путінські “чєловєчькі”. Окупація тільки но розпочалася і ще можна було вільно виїхати-заїхати на півострів. У травні 2014-го кілька кримськотатарських художників взяли участь у великій виставці на території Міжнародного виставкового центру на Лівобережній у Києві. Серед них були і вже знані на півострові Мамут Чурлу та Рустем Скибін. Обидва — майстри ужиткового мистецтва. З короткої розмови з обома склалося враження: старший, Чурлу — глибоко радянська людина. Це було дивно – пережити депортацію, але добре ставитися до радянського минулого…
А от Скибін справляв враження людини прогресивної, з оптимістичним поглядом на майбутнє попри окупацію рідного краю. Його полив’яні тарелі, горнятка, заварники і джезви з кримськотатарським орнаментом справили незабутнє враження на відвідувачів. Коли невдовзі пан Скибін переїхав до Києва, його творчість вже була добре відомою в столиці. В 2016-му році він вже впевнено почувався в новому для себе місті. В орендованому приміщенні, майже в центрі, відкрив майстерню, брав активну участь у виставках, навчав аматорів-керамістів, роздавав інтерв’ю зацікавленим журналістам.
Проте, розмова Комерсанту українського з митцем розпочалася з того, чим він живе сьогодні. Всі його думки нині пов’язані з терміновою роботою. Офіс Президента і Меджліс попросили підготувати меморіал депортованим. Він має постати в центрі Києва, неподалік Мистецького Арсеналу. Рустем Скибін нагадав замовникам про проєкт свого земляка Ерфана Шамсіддінова.
Був такий відомий архітектор, кримський татарин Ерфан Шамсіддінов, нині покійний. Є його розробки станцій метро у Києві. І він зробив рішення меморіального комплексу. Скільки він не ходив з ним – без толку…. Планувалося встановити в Криму. Я останні 5-6 років всім пояснюю, що це треба зробити. Але там комплекс великий, а зараз мова про малу архітектурну форму. Я запропонував продовжити цю роботу і звернувся до його нащадків. Онука погодилася надати матеріали, зібрали команду з архітекторів, учнів його і запропонували вже оброблений варіант: концепція Шамсіддінова, але додали сучасний погляд митців з Києва. Погодили в Меджлісі, показали в Офісі Президента. Там теж погодили. Зараз працюємо над тим, як це технічно зробити….
Ми робили це як макет-презентацію, але в ОП хочуть, щоб це було фізично зроблено. Зараз тривають пошуки виробників. Місце надавали невелике і планували малу архітектурну форму — 1,5 — 2 метри. Ми запропонували більше: сім метрів висота, зсунули трошки місце (розташування), перехрестя доріжок. Людина проходить і потрапляє в середину цього монументу. Три стели, дуже багато сенсів закладаємо: і руки, і колії, і потяги… Додаємо топоніми, назви всіх селищ, з яких депортували…Там монтаж великих форм з металу, з інших матеріалів, будуть відливати з латуні частину, там же обробка каміння, стелли в листовому металі. Він стабілізований і не буде іржавіти….
Нам потрібно залишити концепт Шамсіддінова, але додаємо деякі додаткові деталі, збільшуємо кількість сенсів. Це музей Голодомору, навпроти Мистецького арсеналу, між Алеєю Героїв і пам’ятником дівчинці з колоском. Мені як художнику дуже цікава ця робота, хоча складне завдання. Треба, щоб воно гармонійно вписалося в міський краєвид.
Певно, хотілося б, щоб такий пам’ятний знак можна було встановити у звільненому Криму?
Я більше 15 років слідкую, які пам’ятники вже були зроблені. Є в Криму, є в Туреччині. В Криму зробила Росія – це просто жах. Воно не відповідає ніяким вимогам. Автор, який зробив пам’ятник цим російським “освободітєлям”, – казанський татарин. Там люди самі йдуть у вагони, ніяких солдатів, які їх женуть, немає. Молоді чоловіки з чемоданами йдуть так, ніби просто переїжджають…. Гроші великі освоїли… Біля Таврійського університету в Сімферополі теж було зроблено свого часу так, щоб ніхто його не побачив – на землі плити з написами.
А на кераміку у Вас є час при такому завантаженні?
Та я вже чотири роки займаюся проєктами, тож майже не залишається часу. Минулого року масштабний проєкт “Шлях — Йол” був, калкани — щити (бойові кримськотатарські), орнаментика, чотири країни запросили виставку зробити. Дослідження в мене таке, орнаментика на зброї часів Кримського ханства. Я знаходжу артефакти і осучаснюю їх на керамічних щитах. Зробили виставки в інформаційному штабі НАТО, у Посольстві Литви, представництві Президента (в АР Крим), зараз вона в “Шоколадному будинку” в Києві, потім веземо в Софію, потім Данія, Литва, Швеція.
Багато подорожуєте?
За час великої війни ще не виїжджав нікуди, та й бажання не було. Як далі буде складатися –побачимо, я на низькому старті в військкомат, є бронь, але чи буде вона продовжена? Це питання…
А керамікою зовсім не займаєтеся?
Коли є вільний час… Бо якось треба жити, закривати питання з оплатою оренди за майстерню. В 14-му році я сюди зайшов, відтоді тут. Учениці мої, було троє-четверо, виїхали за кордон. А так я даю консультації в різних напрямках, а ще виставки. Зараз в Національній академії мистецва і архітектури проходить наша виставка, яку ми торік зробили — кримськотатарська кераміка. Я відновив 18 ужиткових предметів, ось альбом, ілюстрації, як воно використовувалося. Виставки в Києві і у Львові, а тепер знову повернулася до Києва.
Як пережили початок великої війни?
Два проєкти минулого року, а ще на початку війни десять постерів зробив. Це українські міста, які потрапили або під окупацію, або були в оточенні…Це моє листування з тими, хто там був. Я збирав всі думки, а вони від свого імені написали… За кожною історією людина, яка розповідала і яка там була… Маріуполь, Херсон, Буча , Ірпінь, Крим (моя історія), Краматорськ, Київ. Всього десять – в електронному вигляді і постери… У Берліні ця виставка була у перші 15-20 днів війни. Вдень виїжджав, евакуював людей на вокзал, а ввечері, в комендантську годину, фіксував таким чином.
Рустем Скибін досліджує минуле свого народу. Перебуваючи далеко від рідного Криму, він всюди шукає сліди присутності предків. І йому вдається знаходити там, де на кримськотатарські артефакти або не звертають уваги, або про них знає мізерна кількість вузьких фахівців. Він радіє кожному зацікавленому поглядові і користується будь-якою нагодою, щоб поділитися знахідками і відкриттями... Сидячи у майстерні, він гортає альбом, показує знахідки, які дали імпульс до творчого переосмислення мистецької спадщини кримських татар.
Це з музею Метрополітен кримськотатарський шолом, 17 століття. Сокири ще давніші. Орнаментацію з шолома переношу в “Вектор” (програма – ред.), а потім в кераміці відтворюю. Дуже позитивний резонанс був… Ще зробив реконструкцію бунчука. Це вперше за 200 чи 300 років в просторі, в реалі. У козаків бунчуки були вилучені раніше, аніж у кримських татар. Вони зберігаються в Росії. Я знайшов два бунчуки на материковій Україні. Саме вивчаю. Один зберігається в історичному музеї. Він один в один з османськими. Є такі в Дрездені… В цього (показує зображення на смартфоні – ред.) дуже цікава історія: його в 1948 році передали з Херсонського музею в Київ. Після депортації так було: всі колекції кримських музеїв передавалися на материк (в Україну – ред.) або в Росію. Відтоді найбільша збірка Коранів знаходиться під Львовом, в Музеї книги у Винниках. Вони в запасниках, в такому стані, що потребують реставрації.
Нещодавно Скибін створив виставку “Корани, що пережили депортацію”, яка широко висвітлювалася в українських і міжнародних ЗМІ. Попри зайнятість, він стежить за зразками кримськотатарської спадщини на аукціонах. І хоча там до цін важко підступитися, сама інформація про існування маловідомих зразків є цінною.
На аукціоні в інтернеті з’явився старовинний кримськотатарський кинджал в ідеальному стані, 17-18 століття. Я показав Денису Тоїчкіну – це єдиний фахівець із старовинної зброї у нас. Пошкодували, що не вдасться придбати. Це шабля Шагін Гірая. Декорна зброя — найскладніше мистецтво, вищий рівень.
Нарешті доходить черга і до тюбетєйок.
З численних візерунків на традиційних килимках для намазу, що зветься намазлик, наразі залишився в майстерні лише один. Це залишки, багато вже розкупили. Проблема в тому, що єдина майстерня, яка рівнем виконання мене влаштовувала, більше не існує. Вони робили машинну вишивку, яка за якістю наближалася до ручної. Приватне підприємство було, вони закрилися через війну. Великих розмірів майже не лишилося, але все ж таки одна підходяща тюбетєйка знайшлася.
Майстер повертається до роботи над проєктом меморіалу пам’яті депортованим землякам. Перш ніж попрощатися — останнє запитання: чи бракує йому в Києві Криму? (Скибін усміхається)
Я з Кримом щодня. Постійно спілкуюся з тими, хто там залишається. Він і в творчості постійно присутній… Бракує моря, ароматів, вітру кримського… Я спробував відтворити кримську атмосферу в одному з проєктів: створив традиційний кримськотатарський мангал і вчив гостей варити каву не на піску, як звикли всі, а саме на мангалі….
P.S. Серед найближчих планів митця: опрацювання колекції кримських фотографій Фельдмана з Київського музею літератури. Експерти припускають, що серед них є світлини не лише знакових місць півострова, коли там ще рясно було кримськотатарських пам’яток, але й зображення історика і художника Усеїна Боданинського та просвітителя Ісмаїла Гаспринського. Досі вважалося, що їхніх знімків у молодому віці не збереглося.
Автор: Анвар Деркач