Чи доцільно бригади ТРО робити механізованими. Розбір ситуації на прикладі легендарної 100 бригади з Волині
16 Квітня 2024 13:50
Наприкінці березня 100-ту бригаду ТРО з Волині було переформовано на 100-ту механізовану бригаду.
Перша ластівка переозброєння легких бригад ТРО у стройові — дуже показовий момент, треба, щоб цей процес торкнувся найбільш підготовлених і загартованих у бою підрозділів.
Частина з них бере участь у боях на найнапруженіших напрямках — біля Бахмуту, у смузі біля Лиману, у Серебрянському лісництві (знаменитий “Ліс чудес”), Білогорівці.
Підрозділ отримає гусеничну чи колісну техніку, САУ українського виробництва. Саперну роту буде розгорнуто до саперного батальйону, а для роти ударних БПЛА набирають людей у батальйон — різке посилення як вогневої потужності, так і організаційно-штатної структури.
В принципі, це напрошувалося давно — не можна мати 6-батальйонну структуру (з яких 3 моторизовані батальйони та 3 стрілецькі ТРО) і лише одну батарею 120-х мінометів як вогневу підтримку за два роки важкої кампанії.
Виїжджати лише на мінометах “Повернись живим” чи на інших волонтерських проєктах не вийде.
ТРО має перетворитися хоча б на моторизовану частину, що має артилерію та мінометну батарею на батальйон.
Бо завдання, які вони тягнуть — давно вже загальновійськові.
Адже потрібне посилення й тим підрозділам, які ставлять завісу на півночі у Чернігівській та Сумській областях.
І треба забезпечити ротацію там, де супротивник має не малі групи, а колони, хай навіть застарілих Т-55 та БМП-1. Цього вже може бути вище голови легкій піхоті.
Перше, що слід відзначити, — дивізіон САУ “Богдана”. Незважаючи на запеклу кампанію ударів по підприємствах ВПК усю зиму, наші заводи вийшли на темп у 8 машин на місяць. Зважаючи на все, це і кооперація з підприємствами за кордоном, і децентралізація з розосередженням. Це, на секунду, темп рівня Франції з їхніми “Цезарями”. На гарне не скажеш “погано”.
Звичайно, нам потрібно більше, бо бойові дії йдуть на нашій території, і саме ми повинні мобілізувати промисловість та людей, а не французи.
Але 96 машин на рік — на пальцях рук можна перерахувати країни, які так можуть.
Причому, в інтерв’ю директора компанії “Українська бронетехніка” ішлося про те, що вони випускають кабіни до “Богдани” й хочуть вийти на 10 одиниць в місяць.
“Чотирьохосна “Татра” T815-7 вже обкатана війною в ролі носія ПКР “Нептун”. Її броньований корпус може тримати уламки, а колесо – підрив 6-кілограмової міни, без загибелі екіпажу.
Це гарний вибір з огляду на можливості локалізації і кількости країн, які їх використовують (запчастини та надлишковий ринок).
“Богдани” активно готують до протидії дронам — оснащують купольним РЕБ та заводськими решітками.
На відміну від ПТУР з підривом зверху, ФПВ має контактний підривник або просто ПГ-7В, прикручену до фюзеляжу.
Тут якраз гратки можуть зламати п’єзу і не допустити формування кумулятивного струменя.
Батальйон безпілотників. Сьогодні БПЛА у нас – не лише очі, хоча наведення артилерії, як на мене – пріоритет.
Це літаючі ПТРК, здатні за рахунок атаки з верхньої півсфери пробивати найсучасніші танки.
Це і нічні скидання великих боєприпасів, включаючи протитанкові міни, на бліндажі. По нічному каналу помічається рух або по тепловізору хмари тепла і ТМ-62, обмотана шнуром, летить на голову.
Це і добивання підбитих, поламаних і кинутих танків та БМП.
Це й постановка мін дистанційно.
І ретранслятори для зв’язку, і навіть дрони “матки”, що скидають ФПВ для польоту в один кінець.
Тому потрібна спеціалізація: одна з рот займатиметься розвідкою та наведенням БРАГ (САУ та мінометів), решта – ударними завданнями.
Воно і зрозуміло. Оскільки механізовані частини можуть діяти на ширшому фронті та надаватися сусідам, доведеться розпорошити сили й пілотам.
Інженерно-саперний батальйон. Мінування та підготовлені позиції – альфа та омега будь-яких операцій.
Вміння вписувати бліндажі в складки місцевості, у зворотний скат, вміння швидко зводити ДЗОТ, який може вести косо прицільний вогонь, а сам не буде доступний фронтальному вогню — ці вміння частково втрачені вже в пізній радянській армії.
А підготовка в АТО\ООС не торкнулася сотень тисяч мобілізованих. Їх роками не закликали на перепідготовку, ветерани звільняються за станом здоров’я або з досягненням 60 років, виходять з ладу, тонка хмара людського досвіду стає ще тоншою.
Потрібно займатися, мобілізувати техніку з цивільного сектору. Бо нескінченно зводити закриті на замок укриття, пиляти гроші на ремонтах, та замовляти за три ціни рукавички для реабілітації поранених у війні такої інтенсивності не вийде.
А ось що за гусенична чи колісна техніка буде передана — поки що неясно. Воно й добре, ця інформація не потрібна на загал.
В останніх передачах від Німеччини було два десятки “Мардерів”, французи пообіцяли сотні бронемашин VAB, почали надходити БРДМ “здорової людини” М-1117. Плюс коаліція бронетехніки у Польщі. Там і Швеція, а це означає їхній БМП CV90 (так само очікується батальйонний комплект сплачений Данією), там і Велика Британія, яка має непогані надлишки.
В принципі, із цього уже можна зібрати механізовану частину.
Це чудова новина. Переформування легких бригад ТРО у стройові частини, нехай навіть не тяжкі на БМП, — це вкрай потрібний крок, який посилить наші можливості. Навіть просто надавши мінометні батареї 120-мм кожному батальйону і передавши в роти 60-мм міномети та АГС, моторизуючи батальйони, передаючи їм більше протитанкових мін, одноразових і револьверних гранатометів, можна зміцнити лінію зіткнення.
І для цього не потрібна промисловість рівня Німеччини чи Франції.
Багато бригад ТРО безперервно беруть участь у загальновійськовому бою й повинні бути оснащені саме для цього. Добре, що тут з’явився прогрес.
Автор: Кирило Данильченко
