З ведучого – у військові: Єгор Чечеринда розповів як побороти російське ІПСО та чим відрізняється журналістика в мирні та воєнні часи
6 Червня 2024 12:06
ІНТЕРВ'Ю
До дня журналіста Комерсант український 
підготував цикл інтерв’ю з журналістами, які зараз перебувають на службі у лавах ЗСУ. Один із них – Єгор Чечеринда. Інтерв’ю з ним вдалося записати не одразу, бо під час першої спроби Єгор був на чергуванні, отож спілкування перенесли на наступний день. У минулому він працював на телеканалі Еспресо ведучим та журналістом, зараз Єгор – майор ЗСУ, який вже отримав свою першу військову відзнаку. Про те, чим відрізняється журналістика у мирні та воєнні часи, як побороти російське ІПСО і як у Єгора змінилося реагування на процеси, що відбуваються в Україні, коли він став військовим – читайте в нашому інтерв’ю.
Розкажіть про свій шлях, як ви потрапили до лав ЗСУ?
В травні минулого року на мій телефон прийшло повідомлення, що треба з’явитися до ТЦК та СП для уточнення даних. Річ у тім, що моє ТЦК знаходиться у Київській області, а я на той момент був у Львові, бо там тоді після релокації базувався телеканал Еспресо, де я працював ведучим. Отож я сів на потяг, приїхав та пішов до свого воєнкома. Так і потрапив до ЗСУ.
Вже рік як ви служите. Чи змінилось у вас реагування на процеси, які відбуваються в Україні, у порівнянні з тим, коли ви були цивільним і коли стали військовим?
Я ж не був звичайним громадянином, я був журналістом. І до багатьох питань в плані відкритості, в плані критики влади, Збройних Сил, критики певних корупційних моментів у мене було специфічне журналістське ставлення, воно відрізняється від ставлення простого громадянина. Я вважав, що всі негаразди треба викривати, що всі корупційні моменти треба висвітлювати, треба наголошувати на протизаконних діях будь-яких чиновників, представників влади, військових керівників – все робити надбанням громадськості для того, аби викорінювати це зло з України.
Але коли я став військовослужбовцем, до деяких моментів ставлюся спокійніше і інколи взагалі вважаю, що моє журналістське ставлення в умовах війни і в умовах екзистенційної загрози для держави було не зовсім коректним, оскільки зараз головною цінністю має бути збереження обороноздатності нашої країни.
А моменти, які підривають довіру до Збройних сил, до влади загалом, які сіють хаос і паніку, які дезорганізують наше суспільство – їх треба, на мою особисту думку, подавати в інформаційному просторі обережніше.
Зараз головне – знищити ворога, зберегти українську державність та власні землі. А з внутрішніми корупціонерами, хабарниками, злодіями всередині країни ми вже потім розберемося після нашої перемоги. Якщо ми будемо битися на два фронти: і зовнішній, і внутрішній, це може, не дай Бог, призвести до втрати держави. Це моя особиста думка.
На вашу думку як медійника з великим стажем, чи має відрізнятися журналістика у мирний та військовий час?
Розкажу вам історію з життя. Нещодавно, у квітні, в мене був день народження і в одній компанії зібралися мої колеги, всі, в принципі, журналісти, частина з яких зараз служить в ЗСУ, а друга – воює на інформаційному фронті, тобто працюють безпосередньо у ЗМІ. Ми знаємо один одного дуже давно, десять, двадцять років, але була видна ця різниця в ставленні до всіх тем, які ми обговорювали.
Тобто журналісти наполягали на тому, що треба всіх викривати, розвінчувати, карати все те внутрішнє зло: всіх хабарників, корупціонерів і т. д. А військові, які працювали в медіа до служби, вважають, що в першу чергу треба приділяти увагу міцності нашої оборони і підтримці війська. Владу ми зможемо поміняти після завершення війни. Але якщо на нашу землю прийде ворог-окупант, то вже ніякого вибору в нас не буде.
Отож, що скажу – перебування в ЗСУ напряму впливає на позицію журналіста, який вдягнув на себе погони, щодо того чи іншого питання, яке стосується нашої внутрішньої державності.
Наприклад? У чому ви зараз не згодні з медійниками?
Наприклад, історія про рівненського воєнкома, яка з’явилася в соцмережах (відео, на якому голова ТЦК цілувався з колегами-жінками на робочому місці, – ред.). Що було першоджерелом, знаєте? Український зрадник Анатолій Шарій. Людина, яка тривалий час живе за кордоном, фінансується ФСБ, ворожими розвідками, яка напряму контактує зі своїми російськими кураторами. І це відео підхопили всі українські ЗМІ, навіть не враховуючи живого походження цього відео, почали поширювати відверто дискредитаційну кампанію проти мобілізаційного процесу в Україні, який дискредитує і воєнкомів, і всі Збройні Сили України загалом.
Я розумію, що можливо, якби в нас не було війни, це можна було б поширювати, але коли у нас бракує людей на лінії фронту, бригади недоукомплектовані, поширювати такі дискредитаційні матеріали я вважаю недоречним. Чому взагалі ніхто не запитав, як цей воєнком виконує свої безпосередні функції, які в нього показники по мобілізації, як він укомплектовував бригади і підрозділи Збройних Сил. Ніхто цим не цікавиться. Всіх цікавить тільки те, хто з ким цілувався, і ця вся історія виходить навіть на телевізійні екрани. Це добре реалізоване ІПСО ворога, розумієте?
І як таке ІПСО реально побороти, коли вже навіть Президент України каже, що росіяни мільйони просто вкладають в ті ж телеграм-канали, аби інформаційно розхитати ситуацію в Україні?
По-перше, треба ставитися до будь-якої інформації, яка дискредитує та деморалізує українське суспільство, наші сили оборони, з великою обережністю, і реально відбирати що поширювати, а що ні. Звичайно, ретельніше ставитися до джерел цієї інформації. Я вважаю, що будь-що, що поширює ворог, українські ЗМІ поширювати не повинні. Умовно кажучи, те, що поширює Шарій, це точно дезінформація ворога.
По-друге, вести свою контрпропаганду. Звичайно, це має бути правдива інформація, яка має вести до нашої перемоги. Як це поширювати? В нас достатньо прихильників України по всьому світу: це і актори, і спортсмени, і інші культурні діячі. Ці люди на поточний момент, мені здається, недостатньо використані, в хорошому розумінні цього слова, для поширення нашого порядку денного, нашої адженди у світі для пояснення наших дій, наших намірів і наших цілей, які ми в цій війні намагаємося досягнути.
Мені здається, що через народну мистецьку дипломатію ми маємо доносити свої меседжі.
Ну і третє, мені здається, зараз ми маємо формулювати одне з головних завдань, про яке я вже казав – завершення старого етапу мобілізаційного процесу і початок нового етапу, який має бути підтриманий всередині суспільства новим ідеологічним наративом, що український чоловік – це, в першу чергу, воїн, що завдання українського суспільства – захист своєї країни, родини, дітей, рідних, близьких.
Що ухилянство – це погано, це деморалізація суспільства. Треба розуміти, що зараз це шлях до зникнення України як держави, українців як нації, що зараз ми маємо всі згуртуватися разом, бо щось ми зарано розслабилися, війна ще не завершена. Український герой має бути героєм українських ЗМІ і українського суспільства, а не український ухилянт чи той, хто втік за кордон і чекає завершення війни. Це, знову ж таки, моя особиста точка зору.
Тому маємо ідеологічно працювати і назовні з нашими партнерами, з усім світовим суспільством і всередині нашої країни з нашими громадянами, українцями, пояснювати, що ніякого миру на умовах ворога не буде.
І наостанок все ж таки про хороше хотілося б. Нещодавно ви отримали свою першу військову відзнаку. Ми всією редакцію вітаємо вас. Розкажіть про свої емоції, коли ви її отримали.
Скажу, що це було дуже несподівано, дуже приємно і дуже мене надихнуло. Я подякував своїм командирам, сказав, що це, звичайно, певний аванс в плані майбутньої служби. Не можу розповісти про деталі, за що саме я отримав відзнаку, адже я служу у достатньо специфічному підрозділі, про який я зможу розповісти очевидно вже через кілька років після завершення служби.
Я отримав відзнаку Міністерства оборони за підписом Рустема Умерова «золотий тризуб»: за виконання присяги, за зразкову службу і за ті досягнення, які я досяг, вибачте за тавтологію, за перші 6 місяців моєї служби.
Продовжую служити українському народові, сподіваюся, що в мене ще попереду багато місяців служби! Все буде гаразд. Просто нам не треба занепадати духом і не треба вестися на московські дезінформаційні провокації. Разом до перемоги, давайте поширювати правду і йти в своє майбутнє з чистим серцем, світлою головою. Все буде Україна!
Авторка: Альона Капліна
