Визнання депортації кримських татар геноцидом: чому мовчить Туреччина
15 Травня 14:42
РОЗБІР ВІД 
Депортація кримських татар 18 травня 1944 року залишається однією з найстрашніших трагедій ХХ століття. Усього за кілька днів понад 190 тисяч кримських татар були силоміць вивезені радянською владою з рідного Криму до віддалених районів Середньої Азії. Тисячі людей загинули в дорозі або в перші роки вигнання.
Попри масштаб, жорстокість і виразне етнічне спрямування цієї операції, станом на 2025 рік лише сім країн світу визнали її геноцидом.
Першою цей крок зробила Україна. 12 листопада 2015 року Верховна Рада визнала депортацію кримських татар геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
9 травня 2019 року Латвія стала першою іноземною державою, яка офіційно визнала ці події геноцидом. Слідом за нею 6 червня аналогічне рішення ухвалила Литва.
Процес міжнародного визнання значно активізувався після повномасштабного вторгнення росії до України в лютому 2022 року. Світ почав уважніше придивлятися до історичної політики Кремля та до новітніх злочинів проти кримських татар.
У 2022 році Канада стала першою країною G7, яка визнала депортацію актом геноциду. Протягом 2024 року до цього списку приєдналися Польща, Чехія та Естонія.
Ці кроки мають величезне значення для кримськотатарського народу — як символ історичної справедливості та засудження злочинів тоталітарного режиму. Однак, на превеликий жаль, серед країн, що визнали геноцид, досі немає тієї, яка традиційно позиціонує себе як головний захисник прав кримських татар — Туреччини.
Читайте нас у Telegram: головні новини коротко
Історична справедливість історичного союзника
Туреччина — країна, яка є мовно, культурно, релігійно та історично найближчою до кримських татар. За оцінками самих громад, у Туреччині проживає до 3 мільйонів нащадків кримськотатарської діаспори.
Саме тому кримські татари з великою надією очікують, що турецький парламент визнає депортацію 1944 року актом геноциду.
Мовчання Туреччини болісне для кримськотатарського народу. У контексті нових злочинів росії — викрадень, катувань, переслідувань активістів, «фільтрацій» та тюремних вироків за проукраїнську позицію — визнання депортації актом геноциду було б не лише жестом історичної справедливості, а й потужним сигналом політичної підтримки.
Чому мовчить Анкара?
Туреччина за останні роки вибудувала тісні зв’язки з росією, які охоплюють енергетику, торгівлю та оборонну сферу (зокрема закупівлю комплексів С-400). Росіяни посідають перше місце серед іноземних туристів у Туреччині — 6,5 млн у 2024 році.
Ці фактори ускладнюють ухвалення рішення про визнання депортації кримських татар геноцидом. Хоча офіційна Анкара не визнає анексії Криму, її обережність у питанні геноциду можна розцінювати як спробу зберегти баланс у відносинах з Москвою.
«В основі цього — економічні та політичні причини, російсько-турецькі міждержавні відносини. Я припускаю, що в разі визнання депортації 18 травня геноцидом Москва може активізувати курдське питання чи згадати події 1915 року. Водночас і для Туреччини, і для кожного турка Крим і кримські татари посідають особливе місце. Ми поділяємо біль і радість кримськотатарських братів»,
— розповів Комерсанту українському турецький експерт з питань безпеки Імбат Муглу.
Ще один важливий чинник — історичні травми самої Туреччини. Через міжнародне визнання депортації вірмен у 1915 році як геноциду, Анкара демонструє підвищену обережність у вживанні цього терміна в міжнародних контекстах.
Член Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров також зазначає, що крім взаємин із Москвою, на позицію Анкари впливають і внутрішні питання — як-от курдське чи кіпрське.
«Є курдське питання, питання Кіпру. У Туреччини є свої інтереси. Попри це, Анкара послідовно заявляє про підтримку територіальної цілісності України та невизнання окупації Криму. У нас до Туреччини особливе ставлення. Ми потребуємо її підтримки — це наші рідні за кров’ю люди»,
— наголосив Умеров у коментарі для .
Щороку Туреччина виступає із заявами до 18 травня. У 2024 році МЗС Туреччини нагадало:
«Через нелюдські умови, в яких опинилися кримські татари, загинули багато літніх людей, жінок і дітей. Незважаючи на те, що відтоді минуло 80 років, їхні позбавлені права досі не відновлено, а біль не вщух. Незаконна анексія Криму відкрила нову сторінку страждань».
Своєю чергою кримськотатарська діаспора в Туреччині періодично закликає до визнання депортації геноцидом. Однак ці звернення рідко трансформуються у конкретні політичні ініціативи, адресовані уряду чи Великому національному зібранню (парламенту Туреччини). Попри активну культурну діяльність, діаспора поки не змогла сформувати потужне політичне лобі, здатне просунути процес офіційного визнання.
Невизнання депортації 1944 року геноцидом з боку Туреччини — як і з боку жодної мусульманської чи тюркської держави — болісно сприймається кримськими татарами. Якщо на цей крок зважилися невеликі європейські країни та навіть далека Канада, то Туреччина, з її політичною вагою, економічним потенціалом та особливою роллю в регіоні, має нарешті наважитися зробити те саме.
Адже депортація 18 травня 1944 року була цілеспрямованою акцією зі знищення цілого народу, який вижив усупереч репресіям радянського режиму. Настав час дати цим подіям справедливу оцінку — і назвати їх своїм справжнім іменем: геноцидом кримськотатарського народу.
Асіф Алієв, спеціально для Комерсанту українського
