Ольга Рудяка-Петриченко – психологиня, тренер, викладач, членкиня «Української психологічної асоціації» та «Української спілки психотерапевтів»
Протягом довгих років війни, і особливо після повномасштабного вторгнення, кожен з нас, тією чи іншою мірою, стикався з безперервним стресом, страхом та невизначеністю. У такі моменти наша психіка шукає способи виживання, але іноді опиняється у вкрай складному становищі.
Війна — це час значних внутрішніх конфліктів, що впливають на наші емоції та поведінку. Один із таких конфліктів — це почуття сорому та провини за радість, яку ми можемо відчувати навіть у важкі часи.
Сором, як емоція, виникає тоді, коли наша поведінка не відповідає соціальним або особистим стандартам. У воєнний час, коли більшість людей переживають страждання, радість може здаватися невідповідною чи навіть егоїстичною реакцією. Ми можемо відчувати сором за те, що не сумуємо або не переживаємо як інші.
Провина ж пов’язана з відчуттям особистої відповідальності за ситуацію. Під час війни це може проявлятися у відчутті, що ви не маєте права радіти, коли інші страждають, особливо якщо знаходитесь у безпечніших умовах.
Психологічні механізми, такі як когнітивний дисонанс, виховання та культурні норми, значно впливають на наше сприйняття цих почуттів. Когнітивний дисонанс виникає, коли наші думки, почуття та поведінка суперечать одне одному, що призводить до внутрішнього конфлікту. Наприклад, бажання радіти життю може конфліктувати з усвідомленням трагедії війни.
Культурні та сімейні цінності також формують наші уявлення про те, як ми повинні поводитися під час війни.
І нарешті, захисні механізми психіки, такі як раціоналізація або заперечення, допомагають нам впоратися зі складними почуттями, але водночас можуть посилювати відчуття сорому або провини.
Щоб подолати ці негативні почуття, важливо прийняти свої емоції. Радість та інші позитивні емоції є природними й мають право на існування, навіть під час війни, як і будь-які інші. Війна не скасовує нашу потребу в радості та психологічному благополуччі.
Один зі способів краще зрозуміти свої емоції — вести щоденник почуттів, який допоможе побачити, що позитивні та негативні емоції можуть співіснувати.
Також важливо встановлювати здорові кордони між особистими емоціями та глобальними подіями. Це не означає ігнорування реальності війни, але дозволяє знайти баланс між власним життям та зовнішнім світом. Уявляючи собі особистий простір, де дозволені всі емоції, ви створите безпечне місце для своїх почуттів.
Не менш важливо навчитися співпереживати іншим без самопожертви. Це означає, що ви можете підтримувати інших, не відмовляючись від власної радості. Вона може бути джерелом натхнення та сили не лише для вас, але й для оточення. Радість в умовах війни — це не егоїзм, а необхідність для збереження психологічного здоров’я.
Підсумовуючи, відчуття сорому та провини за радість під час війни — це складне, але поширене явище. Важливо пам’ятати, що будь-які емоції мають право на існування. Дозволяючи собі радіти, ми не лише підтримуємо власне благополуччя, але й здатні краще допомагати іншим – волонтерити, донатити та наближати Перемогу.