Україна й Польща обмінялися списками місць, де шукатимуть тіла жертв Волинської трагедії
11 Січня 20:43
Україна та Польща обмінялися списками місць для пошуку та ексгумації останків жертв Волинської трагедії.
Про це інформує Комерсант український з посиланням на РАР.
Київ націлений на хороші рішення в цьому питанні, заявив польському виданню заступник міністра культури України з питань євроінтеграції Андрій Найос.
Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск на платформі Х зазначив, що ухвалено рішення про перші ексгумації польських жертв УПА. Глава Уряду подякував міністрам культури Польщі та України за плідну співпрацю.
Найос, який з українського боку очолює польсько-українську робочу групу з історичних питань, запевнив PAP у своїх позитивних намірах вирішити суперечки, пов’язані з цією темою.
«Ми позитивно налаштовані на досягнення хороших рішень, які задовольнять польське та українське суспільство», – сказав він.
Заступник міністра Найос заявив в інтерв’ю PAP, що Україна сприймає Польщу як дуже важливого стратегічного партнера. «Ми усвідомлюємо, чим живе польське суспільство, так само, як польське суспільство розуміє потреби українського суспільства. Ми розуміємо (…), що питання історичної пам’яті важливі для польського суспільства, і ми не хочемо це політизувати. (…) Тому , за домовленістю лідерів обох країн (…) розпочали роботу двосторонні групи», – сказав він.
Що відомо про Волинську трагедію
Волинська трагедія – двосторонні масові вбивства польського та українського населення на Волині під час Другої світової війни. Польща заявляє про 100 тис. загиблих місцевих поляків, втім, за різними оцінками істориків, кількість жертв – від 30 до 70 тис. людей.
Водночас кількість загиблих під час Волинської різні українців сягає від 5 до 20 тис. людей.
Польща називає вбивства «геноцидом». Втім Україна трактує їх як «трагедію» та закликає до взаємних вибачень, міжнаціонального прощення і примирення.
Вітчизняні дослідники зазначають, що неможливо говорити про Волинську трагедію поза історичним контекстом – політику полонізації українських земель, соціальний та національний гніт польської влади щодо українського населення, політику «умиротворення», яка насправді була терором польської держави щодо пробудженого українства на території Другої Речі Посполитої. І особливо важливим є контекст власне 1943 року – намагання Армії Крайової та польського еміграційного уряду за будь-яку ціну зафіксувати польську приналежність Волині.
Тим більше, на думку української сторони, Волинську трагедію не можна розглядати окремо від репресій Польщі щодо свого українського населення, зокрема, операції «Вісла» – насильного вигнання українців з їх власних земель Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини, яке має усі ознаки етноциду.
