Помер письменник Валерій Шевчук – великий хроніст української душі
6 Травня 12:49
На 86-му році життя помер український письменник і літературознавець, перекладач і дослідник, один із останніх представників покоління шістдесятників Валерій Шевчук. Про це у Facebook повідомила його дочка Юліанна Шевчук.
“Відійшов у вічність на 86-му році життя мій батько, письменник Валерій Шевчук. Закінчилися його земні страждання… Відмучився сам і відмучив нас… Вічне спочивання пошли йому, Господи, а світло споконвічне нехай йому світить. Спочивай у мирі, тато!”,
– написала Валерія Шевчук.
За її словами, письменник помер у реанімації лікарні “Феофанія” після важкої хвороби.
«Комерсант Український» згадує життєвий і творчий шлях великого українця, чия смерть стала великою втратою для української культури.
Від Житомира до Києва: шлях митця
Валерій Олександрович Шевчук народився 20 серпня 1939 року в Житомирі в родині шевця. Після закінчення школи у 1956 році він намагався вступити до Львівського лісотехнічного інституту, але безуспішно. Повернувшись додому, працював підсобним робітником під час ремонту Житомирського сільськогосподарського інституту. У цей період захопився вивченням літератури, зокрема української.
У 1958 році вступив на історико-філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка, де вивчав історію та філософію. Особливу увагу приділяв допоміжним історичним дисциплінам, зокрема палеографії та архівознавству, що згодом вплинуло на його літературну діяльність.
Творчість між реальністю та містикою
Перші літературні спроби Шевчука з’явилися на початку 1960-х років. Його дебютне оповідання “Настунька” було опубліковане в 1961 році в збірці “Вінок Кобзареві”. З того часу він активно працював у жанрах прози, есеїстики та літературознавства.
Шевчук відомий своєю химерною прозою, в якій поєднуються елементи історії, міфології та філософії. Його роман “Дім на горі” (1983) став класикою української літератури, де буденне переплітається з фантастичним, а реальність — з містикою. Інші відомі твори включають “На полі смиренному…” (1982), “Птахи з невидимого острова” (1989), “Мор” (1989) та “Око прірви” (1996).
Його проза часто порівнюється з творами Едґара Аллана По та Франца Кафки, але з глибоким українським контекстом. Шевчук майстерно використовував український фольклор, барокову естетику та філософські роздуми, створюючи унікальний літературний світ.
Дослідник української спадщини
Окрім художньої літератури, Шевчук активно займався дослідженням та популяризацією української культурної спадщини. Він перекладав та упорядковував твори давньоукраїнської літератури, зокрема “Літопис Самійла Величка”, а також антології барокової поезії, такі як “Пісні Купідона” та “Аполлонова лютня”.
Його наукові праці, зокрема “Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI–XVIII століть”, стали важливим внеском у вивчення української історії та культури.
Читайте нас у Telegram: головні новини коротко
Тихий спротив та громадянська позиція
У радянські часи Шевчук неодноразово стикався з цензурою та утисками через свою незалежну позицію та відданість українській культурі. Його твори часто не допускалися до друку, а сам він змушений був писати “в шухляду”. Проте він не відмовився від своїх переконань і продовжував творити, зберігаючи вірність національним цінностям.
Його “тихий спротив” проявлявся не лише в літературі, але й у громадській діяльності. Він підтримував зв’язки з українською діаспорою, зокрема з Нью-Йоркською групою, та активно сприяв розвитку української культури.
Історії з життя письменника
Валерій Шевчук — не лише видатний український письменник, а й людина з багатим життєвим досвідом, сповненим цікавих і часом кумедних історій. Вони показують Валерія Шевчука не лише як талановитого письменника, а й як людину з глибоким внутрішнім світом, сповнену любові до життя, родини та української культури.
Маленький мандрівник
У дитинстві Валерій мав звичку губитися. Одного разу, під час німецької окупації, він, образившись на брата, вирішив самостійно знайти матір, яка пішла на базар. Малий Валерій забрів у район Смолянка, де, за чутками, “варили дітей на мило”. Його зникнення стало приводом для оголошення в окупаційній газеті та на радіо. На щастя, хлопчика знайшли і повернули додому. Цей випадок він згодом описав в оповіданні “Перша безсонна ніч” зі збірки “Долина джерел”.
Письменник старої школи
Шевчук залишався вірним традиційним методам письма: спочатку писав від руки, а потім передруковував на друкарській машинці. Це дозволяло йому ретельно обмірковувати кожне слово та фразу, надаючи текстам особливої глибини та виваженості.
Казкар для доньок
Письменник створив збірку казок “Панна квітів”, натхненну спільними вигадками з доньками. Ці казки, сповнені фантазії та чарівності, стали улюбленими серед маленьких читачів і свідчать про теплі сімейні стосунки автора.
“Келія” на Солом’янці
Шевчук називав свій робочий кабінет “келія”. Це була маленька кімната, заповнена книжками до стелі, з мінімумом меблів. Саме в цій “келії” народжувалися його твори, що стали класикою української літератури.
Відмова від публічності
Попри свою відомість, Шевчук уникав публічних виступів і телебачення. Він вважав, що це заважає йому слухати людей і розуміти їхні історії, які надихали його на написання творів.
Визнання та спадщина
За свою багаторічну працю Шевчук був удостоєний численних нагород, серед яких Державна премія України імені Тараса Шевченка, премія фонду Антоновичів, а також літературні премії імені Євгена Маланюка, Олени Пчілки та Олександра Копиленка. Він також був почесним професором Києво-Могилянської академії та Національного університету “Львівська політехніка”.
Його твори, перекладені більш ніж 20 мовами, залишаються живими, надихаючи нові покоління читачів і митців.
Цитати Валерія Шевчука
Про літературу, читача і автора
«Книжка без читача не є купою паперу, своєї вартості через відсутність читача вона не втратить, але ті вартості є тимчасово зачинені, що їх аж ніяк не зменшує. Закопана в землю монета не перестає від того бути золотою і монетою, а тільки виходить із обігу».
— З інтерв’ю 1990 року
«Письменник відкриває людину і світ без читача: від себе і для себе, але, прагнучи природного процесу творення, віддає продукт свого осмислення на суд суспільства й індивідуума. Як ті його сприймуть, від нього, автора, не має залежати».
— З інтерв’ю 1990 року
«Усі дефініції, що їх прикладають до письменників, умовні, так само й “видатний”, вибачте, “визнаний письменник”, бо ступінь визнання також завжди непевний».
— З інтерв’ю 1990 року
Про народ, культуру і націю
«Моя доля, як митця, не складалася безхмарно, але я ніколи на неї не нарікав. Ніколи не шукав слави для себе, але шукав слави для народу свого і своєї літератури».
— З виступу після вручення премії Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів 1990 року
«Пізнати народ свій і його культуру – це не значить стати народником і творити апологію народу, як якоїсь нерушної, законсервованої субстанції – це значить бачити й націю свою й культуру при всій складності їхнього буття у системі світової культури, не рвучи національного коріння».
— З виступу після вручення премії Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів 1990 року
Про життя, любов і людину
«Кожен з нас – гість у цьому житті, але кожен у ньому, як уміє і як може, будує свій храм. Той храм і є душею нашою – чистим серцем. Все минає, все зникає й нищиться, одна тільки любов вічна».
— З виступу після вручення премії Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів 1990 року
«Люди можуть цілий вік прожити побіч одне одного, цілий вік дивитимуться одне на одного і ділитимуть хліб, але й гадки не матимуть, яка дивовижна і несподівана музика звучить часом у їхніх серцях».
— З роману «Дім на горі»
«Найбільший смак у простих стравах, але при умові, що людина голодна».
— З роману «Дім на горі»
«Немає істинного й неістинного, а є добре в наслідках чи лихе. Наслідок — і є корінь усіх справ».
— З роману «Око прірви»
«Розум був птахом і вільно літав по землі… Той, хто будує хурдиги для інших чи замикає в них себе, — мій ворог».
— З роману «Три листки за вікном»
Спадок, що живе
Валерій Шевчук залишив по собі величезну літературну спадщину, яка продовжує впливати на українську культуру. Його глибокі філософські роздуми, майстерне поєднання історії та міфології, а також відданість українській ідентичності роблять його твори актуальними й сьогодні.
Його життя — приклад того, як митець може залишатися вірним собі та своїм переконанням, незважаючи на обставини. Його творчість — це дзеркало української душі, сповнене болю, надії та краси.
Валерій Шевчук — це не лише ім’я в історії української літератури, але й символ духовної стійкості та культурної глибини. Його спадщина житиме в серцях читачів, нагадуючи про силу слова та важливість національної пам’яті.
Читайте нас у Telegram: головні новини коротко
