Михайло Купранець – підприємець з Львівщини, який під час війни активно реінвестує прибутки у розширення виробництва, започатковує сучасну переробку та створює нові робочі місця в регіоні на своєму підприємстві «Львівський сад», що працює під торговою маркою Gaderia. Чому та як українські яблука стали привабливими з точки зору великих інвестицій, чи впливає війна на такий бізнес і які перспективи розвитку вказаного ринку в цілому, Михайло Купранець розповів в інтерв’ю Комерсанту українському 
.
Пане, Михайле, розкажіть для початку про «Львівський сад». Які його обсяги, потужності на зараз?
ТОВ «Львівський сад» на сьогодні володіє 80 гектарами яблучного саду, з яких 12 гектарів закладено в 2024 році. У нас введено експлуатацію та розпочато виробництво соків прямого віджиму. Також зараз ведеться будівництво заводу з виготовлення фруктових спиртів та алкогольної продукції. Окремо ми перебуваємо у процесі розробки проекту із будівництва біогазовоі установки.
Війна вплинула на всі бізнеси в Україні. Який досвід роботи в умовах повномасштабної? Як Ваше підприємство долає нові виклики?
Першій рік війни був найважчим. Велику кількість продукції «Львівського саду» зі складу ми просто безкоштовно віддали на потреби Збройних сил. На другий рік стало легше, оскільки запустили на повну потужність виробництво соків та отримали контракт, який дозволяв нам щотижня відвантажувати 20-30 тон соку. Щодо яблук, ми орієнтовані на преміальний сегмент. На даний час підприємство експортує яблука та соки до країн Близького сходу ОАЕ, Саудівської Аравії, Катару, Великої Британії, Швеції. Ми постійно беремо участь у міжнародних виставках. Лише за останні два роки Gaderia взяла участь у профільних виставках у Парижі, Берліні, Варшаві, Ризі, Дубай тощо. Така активна позиція й дозволяє нам знаходити нових споживачів та диверсифікувати ринки збуту нашої продукції.
Цікаво, чому Ваше підприємство орієнтоване на експорт, а не на внутрішній ринок?
Станом на 2024 рік вітчизняні підприємства з вирощування та реалізації яблук не в повній мірі забезпечують внутрішній попит на ринку продукцією, тому станом на весну щорічно зазвичай виникає потреба в імпорті продукції в основному з Польщі, де протягом останніх 30 років за підтримки фінансових інститутів та грантів Євросоюзу аграрна галузь в цьому напрямку планово розвивалася. Ми вирощуємо дуже якісну продукцію, органіку, екологічно чисту, яка має високу собівартість і відповідно ціну реалізації. Нажаль, в Україні попит саме на таку продукцію недостатньо високий, а на Близькому сході та Європі ціні набагато вищі, і з контрактами не маємо проблем.
В чому, на Вашу думку, сьогодні полягають основні конкурентні переваги «Львівського саду»?
Значна частина підприємств в Україні не має площ зберігання чи можливості переробки. Власна диференційована переробка вирощеної сировини для «Львівського саду» дає значні переваги, зменшується залежність від сезонної ціни на продукцію, відпадає залежність від оптового покупця, є можливість тривалого зберігання та в подальшому торгівлі високоліквідною продукцією безпосередньо з дистриб’юторами в будь-якій точці світу. При цьому продукція, яка мала б збуватися посередникам на старті сезону за низькими цінами, буде перенаправлена на переробку. Ми маємо амбітні плани вже в цього році закласти на витримку в дубові бочки оцти всіх видів які виготовляються на підприємстві для отримання автентичного крафтового бальзамічного оцту двох і більше років витримки. І, звичайно, найбільшу перспективу я бачу в переробці власних яблук на фруктовий сприт і виготовлення алкогольних напоїв.
А чому саме фруктовий алкоголь? Можете назвати принаймні кілька ключових переваг цього сегменету, за які Ви його обрали?
В країнах Західної Європи історично споживання алкогольних напоїв з фруктових видів спирту є дуже популярним і значно перевищує попит і споживання алкогольних напоїв з традиційного сприту на пострадянському просторі спирту з зернових похідних. На даний час в Україні тільки зароджується культура споживання алкогольних напоїв з похідних фруктових спиртів, що вважається більш шляхетним і насправді дає можливість отримання естетичного задоволення від споживання і спілкування, аніж ефект сп’яніння. На сьогодні в Україні вже досить популярним стало вживання фруктових спиртних напоїв особливо серед людей віком від 25 до 45 років, які стають поціновувачами європейської культури споживання алкогольних напоїв з фруктових похідних.
Що саме стало поштовхом для започаткування виробництва алкогольних напоїв?
У червні 2023 року було ухвалено закон, що врегулював питання спрощення умов виробництва дистилятів суб’єктами малого підприємництва. Саме це підштовхнуло мене до ідеї будівництва заводу по переробці власних яблук на фруктовий сприт і виготовлення алкогольних напоїв. Для реалізації проекту ми вивчили ринок обладнання та обрали вітчизняного виробника ТОВ «Крафт Іновейшн». Будівництво заводу розпочато в серпні 2023 року, а завершення будівництва та введення в експлуатацію заводу заплановано до кінця 2024 року.
Будівництво заводу має завершитися до кінця 2024 року
Яка планується потужність виробництва та яку продукцію будете вироблятиме? Можливо, вже можете сказати, під якою торговою маркою?
Запланована потужність виробництва заводу становитиме 230 тис літрів спирту клірику, або 450 тис літрів готових алкогольних напоїв на рік. В першу чергу планується переробка власної сировини яблук, а також супутні продукти з груші, айви, малини. Брендуванням продукції займаються спеціалісти, говорити про це ще зарано. Маємо в першу чергу мають амбітні плани долучитися до започаткування культури споживання українцями алкогольних напоїв, виготовлених з фруктових спиртів, але й заплановано вихід на експортні ринки країн Близького сходу та Азії.
Яку роль у структурі виробництва відведено задекларованій Вами біогазовій установці?
Після виготовлення соків, та сировини для спирту у нас на виробництві буде утворюватися значна кількість жмиху в об’ємі близько 20 тон на день. Такий жмих є органічним відходом та ідеально підходить для використання в якості сировини в біогазовій установці. Саме тому ми прийняли рішення про розробку німецькими спеціалістами проекту біогазовоі установки для підприємства. Будівництво такої біогазовоі установки дасть можливість переробляти відходи власного виробництва, повністю закрити потреби в електроенергіі в межах 800 Квт на годину, що значно відобразиться на собівартості продукції та ціні для кінцевого споживача.
Ви вже понад 6 років підприємство займається вирощуванням лохини. Що можете сказазити про ринок цієї ягоди під час війни?
Незважаючи на війну, що триває вже третій рік, виробництво лохини в Україні, у тому числі органічної, продовжує щороку зростати. Це стало можливим завдяки тому, що в Україні велика кількість молодих плантацій, які з часом дають більшу урожайність, а також збільшуються площі нових насаджень. Також щороку зростає експорт лохини в країни Європейського союзу, зокрема в Нідерланди, Німеччину, Іспанію, а також Великобританію. Це стало можливим завдяки високій якості ягоди, яку забезпечують українські виробники та дотриманні міжнародних стандартів органічного виробництва і переробки. Все вище зазначене робить цей бізнес рентабельним та інвестиційно привабливим в найближчому майбутньому.
Площі Вашого підприємства знаходяться на півночі Київської області. Чи постраждали потужності під час перших місяців війни?
З першого дня повномасштабного вторгнення і до моменту звільнення території Київської області ягідні насадження та виробничі потужності ТОВ «Грона агро» знаходилися на окупованій території. За цей час підприємство зазнало значних пошкоджень та збитків, зокрема були пошкодженні самі насадження, майже всі складські приміщення, а також викрадено службовий транспорт, всі електричні інструменти, побутова техніка, садовий інвентар та приведені у непрацездатний стан трактори – були відсутні акумулятори, стартери, генератори та інші комплектуючі. Крім цього, у 2022 році не вдалося вчасно розпочати польові роботи через окупацію, а потім – у зв’язку з необхідністю обстеження звільнених територій на предмет наявності замінувань та боєприпасів, які не розірвалися.
Чи вже вдалося відновити нормальну та повноцінну роботу підприємства? Які плани надалі?
Так, незважаючи на окупацію, підприємство продовжує свою роботу, повністю дотримуючись технологічного процесу виробництва продукції. Загальна проектна площа, яка запланована під посадку рослин складає 36 га, з яких 25 га вже поетапно засаджено лохиною різного строку дозрівання протягом попередніх років та плодоносять. Решта площі, відповідно до графіку, має бути засаджена протягом цього на наступного років. В 2024 році наше підприємство пройшло щорічну перевірку ТОВ «Органік стандарт» та отримало сертифікат відповідності вимогам органічного виробництва. В наступному році «Грона Агро» має намір зібрати понад 130 тон органічної лохини, частину з якої планується експортувати на ринки Європи, у зв’язку із можливим зниженням внутрішнього споживання через війну та відтоком значної кількості жінок та дітей – основних споживачів лохини, за межі України.
До речі, у пресі є згадування, що Ви інвестували у сонячну енергетику…
Так, свого часу ми залучили кредитні кошти та інвестували у два підприємства з генерації та реалізації відновлювальної енергії, а саме дві сонячні станції, розташовані в Закарпатській та Львівській областях загальною потужністю 4,6 МВт.
Тут, дозвольте уточнити. Сьогодні багато інформації про те, що держава не виконує свою зобов’язання в частині викупу електроенергії за гарантованим тарифом. А тому, чи зберігає за таких умов сонячна енергетика свою рентабельність як бізнес в Україні?
На даний час на ринку відновлювальної енергетики Украйни склалася досить непроста ситуація, оскільки до 2030 року всі виробники ВЕД на станціях, які введені в експлуатацію до 2020 року та мають пільговий «Зелений тариф» і зобов’язання держави викуповувати всю вироблену електроенергію виробники, працюють по запропонованій державою схемі роботи. Однак протягом останніх кількох років виплати за поставлену електроенергію проводяться на рівні 40-50 відсотків, що значно ускладнює роботу підприємств, особливо тих, що будували станції із залученням кредитних коштів і мають необхідність вчасного обслуговування кредитних ліній. Скажімо так, працюємо на рівні беззбитковості.
То на Вашу думку, чи має ця галузь перспективи розвитку?
Війна рано чи пізно закінчиться, а проблема відбудови виробничих потужностей з генерації електроенергії в масштабах держави вже є сьогодні. Кабінетом Міністрів у серпні цього року презентовано програму розвитку відновлювальної енергетики, розрахованої до 2030 року. Враховуючи це, вивчивши європейський досвід цього ринку та маючи чіткий план по розширенню власних потужностей відновлювальної генерації, ми маємо намір залучити кредитні кошти ЕБРР та в найкоротшій перспективі здійснити інвестиції у будівництво сонячних електростанцій на території Берегівської громади Закарпатської області. Будівництво планується на двох власних земельних ділянках площею по 8.00 га кожна. Для цього на даний час змінено призначення цільове призначення земельних ділянок «для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель i споруд об’єктів енергогенеруючих підприємств, установ i організацій» та розпочато співпрацю з проектними організаціями. Планується будівництво сонячної електростанцій з плановою потужністю близько 10 МВт, по 5 МВт на кожній ділянці.
Під час війни, коли інвестиції в Україні скорочуються, Ви навпаки інвестуєте у розширення виробництва. На чому ґрунтується стратегія розвитку Ваших підприємств?
Я дуже багато часу провожу в поїздках по аналогічних підприємствах Європи, переймаю досвід конкурентів, аналізую недоліки нашого виробництва, намагаюсь покращити та вдосконалити процеси власного підприємства. За всі ці роки я дійшов однозначного висновку, що виключно вирощування яблук є вкрай ризикованим бізнесом. Досвід конкурентів з розвинених ринків показує, що основний прибуток надходить саме від переробки. Звичайно, ми залишимо сегмент експорту преміальних яблук, але ж решта продукції буде спрямовуватись на соки, оцти, спирти. Це справа мого життя, маю бажання на Україні створити підприємство, яке б було на дві голови вище західних конкурентів.
У Ваших попередніх інтерв’ю Ви говорили, що саме садівництво є Вашим захопленням. Проте бізнес розширився. Ви продовжуєте самостійно займатися всіма напрямками?
Звичайно ні. Самому важко, я вже не молодий. Із початком війни старший син вимушений був долучитися до справ. Він все життя працював у зовсім іншій сфері, звільнився понад 5 років зі служби, і поступово я його залучив до садівництва. Наразі особисто я сконцентрований на будівництві переробки і розширені потужностей, а синові віддав усі інші напрямки. Наразі він веде фінансові питання, опікується сімейним фондом з управління активами, оскільки ми маємо намір поміняти структуру, привести звітність до міжнародних стандартів. Наші підприємства зі своєю продукцією вже працюють на міжнародних ринках, покупці та західні банки висувають певні вимоги до корпоративної прозорості, звітності тощо, і тому ми маємо підлаштовуватись та реагувати на реалії сьогодення.
Михайло Купранець з сином
Тож, хто тоді та як приймає рішення у структурі Ваших компаній?
Вже точно не одноосібно. Сьогодні ми з сином вдвох приймаємо рішення по ключових питаннях. Але ж, як я вже казав, свої зусилля я наразі зосередив на будівництві у Стільському, а решта питань віддав Ігореві. По-перше, ми спілкуємось кожний день, проводимо щоденні наради, обговорюємо проблемні питання, а по-друге за ці роки вдалося сформувати непогану команду спеціалістів. Тож я почуваюся спокійно.