Індія та Пакистан: 77 років ненависті, війни і ядерного балансування
30 Квітня 14:28
Понад сім десятиліть два ядерні сусіди — Індія та Пакистан — живуть у тіні затяжного конфлікту, що вибухає війнами, терактами та політичними ультиматумами. Корені цієї ворожнечі значно глибші за сучасні геополітичні інтриги — вони сягають епохи колоніального розподілу Британської Індії. Сьогодні дві держави знову перебувають на межі війни, тож «Комерсант Український» поглянув в історію, щоб прослідкувати коріння нинішньої агресії.
Розлучення, що стало трагедією
У 1947 році британська корона, змучена війною та тиском на деколонізацію, погодилася відпустити Індію. Але замість мирного переходу до незалежності, Південноазійський субконтинент зазнав найкривавішого розлучення в історії. Під проводом Мухаммада Алі Джинни мусульмани добилися створення окремої держави — Пакистану. Індія, у свою чергу, стала світською республікою з переважно індуїстським населенням.
Понад 10 мільйонів людей були змушені покинути свої домівки у ході масових переселень — мусульмани тікали до Пакистану, індуїсти — до Індії. Історики досі не дійшли згоди щодо точного числа загиблих, але оцінки варіюються від 200 тисяч до 2 мільйонів. Так народився конфлікт, який став не лише політичним, а й глибоко емоційним.
Кашмір — яблуко розбрату
На момент розділу питання Кашміру залишилось відкритим. Ця переважно мусульманська територія мала індуїстського махараджа — Харі Сінґха, який вагався, до якої країни приєднатися. В жовтні 1947 року, після нападу пакистанських племен, махараджа звернувся до Індії по допомогу й погодився на інтеграцію. Так почалася Перша індо-пакистанська війна.
Після річного протистояння ООН втрутилась і наклала перемир’я, поділивши Кашмір умовною лінією контролю. Але конфлікт так і не було розв’язано. Індія вважає Кашмір своєю невід’ємною частиною, Пакистан — окупованою територією. Відтоді це стало головною лінією фронту між двома державами.
Друга війна: реванш Пакистану
У 1965 році Пакистан наважився на реванш. Операція «Гібралтар» передбачала інфільтрацію бойовиків до індійського Кашміру для підбурення повстання.
Але план провалився. Індія завдала контрудару, що вилився у повномасштабну війну. Бої точилися як у Кашмірі, так і в Пенджабі. Після кількох тижнів бойових дій сторони знову погодилися на перемир’я під тиском СРСР і США. У 1966-му підписано Ташкентську угоду, однак жодна зі сторін не змінила своєї позиції щодо Кашміру.
1971: війна, що змінила карту Південної Азії
Наймасштабнішою стала Третя індо-пакистанська війна 1971 року. Але її причиною був не Кашмір, а внутрішній конфлікт у Східному Пакистані (сучасний Бангладеш), де бенгальські націоналісти боролися за незалежність.
Індія підтримала біженців і повстанців, що втекли до її території після жорстоких репресій з боку Західного Пакистану. У грудні 1971 року Індія втрутилась військово. За два тижні армія Пакистану капітулювала, і на мапі світу з’явилась нова країна — Бангладеш. Це стало принизливою поразкою Ісламабада і визначальним моментом у регіональному балансі сил.
Ядерна гонка
Поразка 1971 року стала тригером для Пакистану почати ядерну програму. У 1974 Індія провела своє перше «мирне ядерне випробування», а у 1998-му — офіційно стала ядерною державою. Пакистан відповів своїм випробуванням того ж року. Відтоді обидві держави перебувають у стані «гарантованого взаємного знищення» — конфлікт може вибухнути, але обидві сторони знають: ядерна війна — це самогубство.
Каргіл: війна під прикриттям
У 1999 році, через рік після ядерних тестів, Пакистанські війська в цивільному (переважно військові спецпризначенці) захопили позиції на індійському боці лінії контролю в районі Каргіл. Індія відповіла масштабною військовою операцією. Попри початковий успіх, Пакистан зазнав поразки, а міжнародний тиск змусив його відвести війська.
Каргіл був унікальною війною: вона відбулася між двома ядерними державами, і світ стежив із жахом, чи не переросте вона у щось більше.
Тероризм як інструмент війни
У 2000-х роках конфлікт набрав нової форми: теракти. Пакистан неодноразово звинувачували у підтримці ісламістських угруповань, зокрема «Лашкар-е-Тайба» і «Джаїш-е-Мухаммад», які діяли проти Індії.
Найрезонанснішим став напад у Мумбаї в листопаді 2008 року: десятеро бойовиків атакували готелі, вокзали та єврейський центр, убивши 166 людей. Індія прямо звинуватила Пакистан, але прямої військової відповіді не послідувало — світова спільнота знову втрутилась, стримуючи конфлікт.
2019: нове загострення
У лютому 2019 року смертник атакував конвой індійської армії в Кашмірі, загинуло 40 військових. Індія завдала авіаудару по пакистанському містечку Балакот, заявивши про знищення тренувального табору бойовиків. У відповідь Пакистан збив індійський літак і захопив пілота, якого згодом повернули як «жест доброї волі».
Це була перша повітряна сутичка між Індією і Пакистаном за понад 40 років, і вона знову нагадала світові, наскільки крихкою є стабільність у регіоні.
Моді та ревізія Кашміру
У серпні 2019 року уряд Нарендри Моді скасував статтю 370 Конституції Індії, яка гарантувала Джамму та Кашміру автономію. Це означало повну інтеграцію Кашміру до індійської правової системи. Для Пакистану це стало “анексією”, для Індії — “виправленням історичної помилки”.
В Ісламабаді вибухнули протести, дипломатичні відносини були знижені до мінімуму, але прямих бойових дій не було. ООН закликала до стриманості, але жодних серйозних кроків щодо посередництва не здійснила.
2020–2024: тиша перед бурею
Попри вибухову історію, протягом останніх років конфлікт був замороженим. Лінія контролю в Кашмірі була відносно спокійною. Втім, у випадку з Індією та Пакистаном кожен новий інцидент — від теракту до прикордонного інциденту — може призвести до ескалації. Що й трапилося зараз.
Читайте нас у Telegram: головні новини коротко
Ескалація-2025
У квітні 2025 року Південна Азія знову наблизилась до прірви — крихкий баланс між Індією та Пакистаном похитнувся після масового розстрілу мирних туристів в індійському Кашмірі.
22 квітня на популярній серед мандрівників галявині Байсаран поблизу Пахалґама невідомі бойовики відкрили вогонь по групі туристів, озброєні автоматами й діючи, як свідчать очевидці, з військовою точністю. Напад тривав лічені хвилини, але його наслідки виявилися катастрофічними: 26 загиблих, більшість — індійські громадяни, ще понад два десятки отримали поранення. Аматорське відео, зняте одним з туристів за секунди до нападу, швидко поширилося у соцмережах і стало символом жорстокості цього акту.
Цей напад став найкривавішим у Кашмірі за понад десятиріччя. За деякими повідомленнями, стрільці обирали жертв за релігійною ознакою, що надало трагедії відтінків сектантської розправи. Кажуть, що вони вимагали чоловіків показати їхні статеві органи і розстрілювали їх, якщо ті виявлялися необрізаними.
Відповідальність за напад спочатку взяло на себе угруповання “The Resistance Front” — воєнізована структура, яку індійські служби безпеки давно пов’язують із пакистанською мережею “Лашкар-е-Тайба”. Утім, уже наступного дня заява була відкликана. Замість зізнання — мовчання, і, як часто траплялося в історії цього конфлікту, новий виток підозр і звинувачень.
Геополітика після пострілу
Реакція Індії була стрімкою. Прем’єр-міністр Нарендра Моді у своєму виступі назвав напад “терористичним актом, який має чіткий зовнішній слід” і пообіцяв, що “винні — і ті, хто їх прикриває — відчують наслідки”.
Уряд Індії відкликав посла з Ісламабада, вислав пакистанських дипломатів із Нью-Делі, призупинив видачу віз для громадян Пакистану та закрив ключовий прикордонний перехід Аттарі-Вагах. Найгучнішим жестом стало оголошення про припинення участі в Договорі про води Інду — угоді, яка з 1960 року забезпечувала розподіл транскордонних річкових потоків між двома країнами.
Ісламабад відповів дзеркально: видворив індійських дипломатів, закрив повітряний простір для індійських літаків і призупинив дію Шимльської угоди 1972 року. Міністр закордонних справ Пакистану Ісхак Дар попередив, що
“будь-яке втручання Індії у водний баланс може розглядатися як акт агресії”.
Коли вода стає зброєю
Договір 1960 року регулював розподіл вод річкової системи Інду між Індією та Пакистаном. Згідно з ним, Індія отримала контроль над східними річками (Сатледж, Беас, Раві), а Пакистан — над західними (Інд, Джелам, Ченаб). Ці західні річки забезпечують до 80% зрошуваного сільського господарства та гідроенергетики Пакистану. Однак вони беруть початок на території Індії — в Гімалаях. За договором 1960 року Індія зобов’язалась не втручатися у їхній вільний потік, але технічно вона зберігає можливість будувати водосховища, гідроелектростанції чи канали, здатні регулювати або тимчасово затримувати воду. Умовне перекриття річкового потоку навіть на кілька днів може критично позначитися на врожаях у Пакистані — і саме тому припинення договору перетворює воду з природного ресурсу на геополітичний важіль.
Тепер домовленість 1960 під загрозою.
Пакистан сприйняв крок Нью-Делі як акт агресії. Уряд Ісламабада попередив, що будь-яка спроба змінити водний баланс буде розцінена як воєнна провокація, й анонсував звернення до Світового банку та Міжнародного суду ООН. Тим часом у південних провінціях Пакистану, зокрема в Сіндху, фермери вже б’ють на сполох: перекриття води може обернутись катастрофою для врожаю та мільйонів людей.
Хоча Індія наразі не має технічної змоги миттєво перекрити воду, зупинка обміну гідрологічними даними та перегляд проєктів на річках уже чинить тиск на Ісламабад. Уперше за понад 60 років вода — не просто ресурс, а дипломатичний важіль і ще одна точка ескалації в давньому конфлікті.
Вибухи на лінії контролю
Тим часом на лінії контролю в Кашмірі — фактичному кордоні між обома країнами — почались обстріли. За кілька днів після трагедії в Байсарані індійські та пакистанські війська вступили у щонайменше півтора десятка вогневих зіткнень. З обох сторін надходили повідомлення про поранених.
І хоча бойові дії залишаються локалізованими, експерти застерігають: будь-яке нове загострення, особливо в умовах емоційної напруги після трагедії, може призвести до масштабнішої ескалації — не вперше для цього регіону.
Міжнародна реакція: стриманість замість втручання
Світові лідери виступили із закликами до стриманості. Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш провів окремі перемовини з обома сторонами. США, ЄС, ОАЕ та Китай заявили про підтримку мирного врегулювання та попередили про ризик “неконтрольованої ескалації між двома ядерними державами”.
Втім, жодна зі сторін не демонструє готовності до компромісу. Для Індії — це черговий доказ неспроможності Пакистану контролювати терористичні угруповання. Для Пакистану — інструмент консолідації внутрішньої підтримки та геополітичного тиску.
“Це вже не просто регіональний конфлікт, — заявив аналітик з Делійського центру стратегічних досліджень Арвінд Кхана. — Це — національна травма, яка щойно знову відкрилась”.
Що далі?
Попри численні спроби діалогу, жодна з країн не готова поступитися в питанні Кашміру. Індія відмовляється від міжнародного посередництва, вважаючи це суто внутрішньою справою. Пакистан наполягає на «референдумі», якого в реальності не буде.
Мир вимагає політичної волі з обох сторін, якої наразі немає. А між тим, два ядерні гіганти стоять один навпроти одного і хизуються м’язами.
Надія: танці на межі війни
Попри десятиліття напруги, у час, коли немає ескалації, на кордоні між Індією та Пакистаном щодня відбувається видовище, що одночасно вражає і бентежить. У прикордонному пункті Вагах, неподалік від Амрітсара, щовечора рівно о 18:00 обидві сторони влаштовують хореографічну церемонію спуску прапорів. Високі, суворі прикордонники у пишному парадному однострої марширують, змагаючись у театральності кроків, різких ударах підборами та демонстративних жестах. Вони кидають одне одному погляди крізь зуби, високо піднімають ноги в повітря, немов прагнучи вразити супротивника не кулею, а чоботом.
Цей ритуал, що почався у 1959 році як символ змагальної гідності, з роками перетворився на гібрид військової церемонії, циркового шоу і націоналістичного перформансу. Тисячі глядачів з обох боків кордону щоденно збираються на трибунах, вигукуючи патріотичні гасла й аплодуючи “своїм” солдатам. І хоча лінія контролю в інших районах може вибухнути артилерійським вогнем, у Вагаху обидві сторони, здається, домовились бодай на п’ятнадцять хвилин влаштовувати війну без куль — лише на емоціях і м’язах.
Через нинішні подіїі, на жаль, цей ритуал наразі призупинено. Залишається сподіватися, що він відродиться якомога скоріше.
Читайте нас у Telegram: головні новини коротко
