Джерело загроз: чому сусіди Ірану бажають йому поразки
20 Червня 13:42
РОЗБІР ВІД 
У протистоянні між Іраном та Ізраїлем симпатії майже всіх його сусідів схиляються на бік єврейської держави. І це попри те, що більшість сусідніх країн Ірану (за винятком Вірменії) — мусульманські держави, які традиційно засуджують політику Ізраїлю.
Чому народи Близького Сходу, які сповідують ту ж релігію, що й іранці, які мають спільне історичне минуле та подібну ментальність, водночас так занепокоєні політикою Ірану? Відповідь — у його зовнішньополітичній доктрині.
Експорт революції
Після Ісламської революції 1979 року Тегеран активно просуває власну ідеологію та геополітичні інтереси, застосовуючи як прямі, так і непрямі інструменти впливу: підтримку проксі-груп, фінансування шиїтських рухів, втручання у внутрішні справи сусідніх країн.
Ця стратегія має назву — «експорт ісламської революції». Її відкрито декларував верховний лідер Алі Хаменеї, і вона стала основою іранської зовнішньої політики. Реалізується вона через проксі-війни, пропаганду шиїтського ісламу та релігійну експансію в регіоні.
Такий підхід Тегерана вже понад 40 років викликає тривогу серед сусідів, які сприймають Іран як екзистенційну загрозу.
Війна з Іраком
Після революції тодішній аятола Рухолла Хомейні закликав до повалення «невірних» режимів і підтримки ісламських повстань у країнах регіону — зокрема в Іраку, Бахрейні, Кувейті, Саудівській Аравії.
У 1980 році між Іраном та Іраком спалахнула восьмирічна війна. Попри те, що Ірак першим напав на Іран, не можна ігнорувати роль іранської ідеологічної експансії як передумови конфлікту. Намагання Тегерана експортувати революцію, релігійне втручання та підривна діяльність всередині Іраку сприяли ескалації.
Хоча війна завершилася без вирішальної перемоги, після повалення режиму Саддама Хусейна у 2003 році вплив Ірану на Ірак суттєво зріс.
Треба зауважити, що в Іраку більшість населення сповідує Іслам шиїтського толку, як і в Ірані, що дозволяє Тегерану впливати на політичні процеси через релігію.
Хоча Ірак і намагається зберігати свою незалежність від Ірану, вплив Тегерана викликає занепокоєння у Багдаді. Іракська влада з обережністю ставиться до сусіда та побоюється його дестабілізуючого фактору.
Азербайджан: парадокс шиїтської солідарності
Одним із найбільш суперечливих аспектів зовнішньої політики Ірану є його ставлення до переважно шиїтського, але світського Азербайджану. Замість підтримки Баку у конфлікті з християнською Вірменією, Іран традиційно стає на бік Єревана. Причина — геополітична: Тегеран намагається стримати зростання впливу Азербайджану, що має тісні зв’язки з Ізраїлем і Туреччиною.
Окрім того, в Ірані проживає велика азербайджанська громада (30–50% населення), і влада побоюється зростання сепаратистських настроїв.
Іранська влада розглядає Азербайджан через призму імперського минулого, як частину колись єдиної іранської держави. Саме через це у політичному дискурсі Тегеран часто натякає на “історичну належність” Азербайджану до Ірану, ставлячи під сумнів його державність.
Не дивно, що значна частина азербайджанців — згідно з опитуваннями — вважає Іран головною зовнішньою загрозою для своєї незалежності.
Читайте нас у Telegram: головні новини коротко
Ємен і хусити
Іран активно підтримує повстанський рух хуситів у Ємені — країні, охопленій громадянською війною з 2014 року. Хусити — шиїтське військове угруповання, що бореться з сунітською владою. Тегеран постачає їм зброю, фінансування та технології.
З 2015 року, після інтервенції Саудівської Аравії, хусити почали використовувати балістичні ракети та дрони іранського виробництва для атак на саудівську територію, а згодом — і на Ізраїль. Така підтримка дозволяє Ірану розширювати свою сферу впливу, утримуючи в напрузі ще дві арабські країни — ОАЕ та Бахрейн.
Арабські монархії під загрозою
Напруженість у відносинах Ірану з ОАЕ та Бахрейном зумовлена не лише єменським конфліктом.
З ОАЕ Іран має давню територіальну суперечку щодо трьох островів у Перській затоці — Великого Тунбу, Малого Тунбу та Абу-Муси. Із 1992 року Тегеран посилив контроль над Абу-Мусою, обмеживши доступ еміратської влади. Це спричинило тривалий дипломатичний конфлікт.
З Бахрейном напруженість зросла після подій 2011 року, коли країну охопили масові протести. Тегеран представив їх як повстання пригнобленої шиїтської більшості (понад 70% населення) проти сунітської монархії. Побоюючись повалення режиму, Бахрейн запросив допомогу від Саудівської Аравії та ОАЕ, які силою придушили виступи.
Підтримка Асада
Ще однією країною, де протиріччя між владою та демонстрантами переросли у кривавий конфлікт, стала Сирія.
Іран відігравав ключову роль у підтримці режиму президента Башара Асада. Він надавав економічну, військову та логістичну допомогу, включаючи відправлення тисяч бійців іранського спецназу (Корпусу вартових Ісламської революції) і шиїтських ополчень із Іраку, Афганістану та Пакистану.
Війна в Сирії йшла під релігійними прапорами. Іран підтримував Асада та всю верхівку влади, які були представниками віддаленої шиїтської гілки алавітів. Сирійці, які у своїй більшості є мусульманами-сунітами, воювали з шиїтськими єретиками 13 років під знаменами Джихаду.
Після перемоги повстанців у Сирії у 2024 році набув популярності девіз «Омейяди повернулися!» — алегорія на епоху правління сунітської династії Омейядів, ненависної шиїтам, зі столицею в Дамаску.
Ліванська гра
Посилював та продовжує посилювати сектантське напруження Іран і в Лівані. Ця арабська країна багата на релігійне різноманіття. Від 30 до 40% її населення складають християни (переважають християни-мароніти), а 60% – мусульмани, з однаковою кількістю шиїтів та сунітів.
Через підтримку шиїтської організації «Хезболла» Іран здобув значний вплив у Лівані. Ця організація стала потужною військовою та політичною силою, що діє як «держава в державі», контролюючи значну частину шиїтської громади Лівану.
Хоча після військових невдач «Хезболли» та падіння режиму Асада в Сирії, вплив Ірану в Лівані послабився, Тегеран продовжує надавати фінансову підтримку для інфраструктури та соціальних проєктів, зберігаючи ідеологічний зв’язок із шиїтською громадою.
Іран як регіональний дестабілізатор
Втручання Ірану в справи сусідніх держав протягом десятиліть системно підірвало стабільність на Близькому Сході. Поразка Ісламської Республіки у війні з Ізраїлем потенційно зменшить рівень тегеранської загрози.
Без Ірану як рушія проксі-конфліктів, релігійного екстремізму та гуманітарних криз, регіон отримає шанс на стабілізацію та зниження конфесійного напруження.
Іран має програти бодай тому, що мир у цьому регіоні повинен, нарешті, перемогти.
Асіф Алієв, спеціально для “Комерсанту Українського”
