Міграційна криза в Україні: масштаб, загрози, шляхи подолання
ДУМКА
На четвертий рік повномасштабної війни міграційна ситуація в Україні продовжує погіршуватися. У 2024 році кількість українців, які виїхали за кордон і не повернулися, сягнула 443 тисяч. Це втричі більше, ніж у 2023 році. Загалом, за даними Держприкордонслужби, від початку повномасштабного вторгнення росії, до України не повернулося близько 3 мільйонів громадян. Ринок праці в Україні втратив понад 3,5 мільйона робочих місць…
Українці за кордоном – ключова стратегічна цінність для держави. Їхнє повернення має бути концептуальним завданням. Має, але як насправді?
Поверненням українців з-за кордону займається Міністерство національної єдності, створене в листопаді 2024 року. Днями воно розпочало роботу над утворенням мережі Центрів єдності за межами держави. Це інституції, які мають стати “точками дотику” між державою та її громадянами по всьому світу. Центри виконуватимуть одразу кілька функцій — від надання публічних послуг до проведення культурних, освітніх та інформаційних заходів для українців у різних країнах.
Я не беруся оцінювати роботу новоствореного Міністерства. З об’єктивної причини – пройшло замало часу. Втішає те, що уряд бачить, розуміє і намагається подолати міграційну кризу. Щоправда, шкода втраченого часу і людського ресурсу, який буде складно повернути. А повертати потрібно, і працювати над цим потрібно тут і зараз.
Українці за кордоном знаходяться вимушено. Це люди, які в один день змінили своє життя, покинули свій дім і поїхали у пошуках кращої долі. Хтось втратив рідних, хтось – домівки, більшість – роботу. Аби повернути їх додому, потрібно забути про слово «примус». Натомість маємо мотивувати, а кожен вимушений переселенець повинен розуміти, що його чекають вдома. А це означає, що на нього чекає:
- Робота. Міністерство соціальної політики та Центри зайнятості тут мають усю повноту повноважень та можливостей, аби провести відповідну аналітичну роботу і сформувати перелік сфер та вакансій для тих, хто повертається додому. Список має бути публічним.
- Житло. Багато вимушених переселенців залишися без даху над головою. І, на правду сказати, їм просто нікуди повертатися. Війна забрала цілі їх села та міста. І в цьому питанні, люди також мають відчувати підтримку держави. Так ми маємо доволі успішну програму єОселя, проте, на рівні органів влади також можуть бути реалізовані успішні проєкти із повернення українців додому й у партнерстві із локальним будівельним бізнесом.
- Освіта. Я певно зараз напишу сенсаційну для когось новину, та українські діти за кордоном, які вже 2-3 роки проживають в еміграції, продовжують обирати для навчання наші ЗВО та планують вступати саме в українські університети. Водночас спостерігаючи за окремими діями нашого МОН інколи складається враження, що освітні чиновники прагнуть навпаки зробити все, аби наша молодь, що виїхала, ніколи більше не повернулася в Україну. Зараз не вдаюся в деталі, та мотивація абітурієнтів повертатися на навчання в українські університети, пільги, спрощені умови вступу, все це сьогодні – в руках КМУ.
- Безпека. Допоки в країні триває війна гарантувати безпеку не може ніхто і нікому. Проте ця війна рано чи пізно, але закінчиться перемогою України. І до цього часу важливо не втратити мільйони українських громадян ментально. Відповідно, діяльність, спрямована на підтримку соціально-культурних зв’язків із біженцями стає вкрай важливою.
Підсумую:
Будь-які політичні заяви про єдність нації та реінтеграцію українців, це – добре. Але головним чинником повернення українських біженців додому є відчуття та цілковите розуміння того, що вони тут потрібні, що їх тут чекають. Звичайно, є певна категорія українців, які встигли інтегруватися за кордоном, вивчили мову, влаштувалися на роботу, деякі вже створили свої родини. І з кожним роком війни таких стає все більше. А тому час – не на нашому боці. А от сміливі кроки та реальна єдність українців на шляху повернення мільйонів сімей додому можуть дійсно кардинально змінити ситуацію. Я, принаймні, в це вірю.
І не безпідставно. Спілкуючись з українцями за кордоном розумієш, наскільки велике їх бажання опинитися вдома.
Додам. До вибору тих, хто обрав життя за кордоном, ми маємо поставитися із повагою та максимально уникати їх канцелінгу. Бо тільки в у взаємоповазі та взаємопідтримці криється реальний шанс на збереження їх міцних зв’язків із Батьківщиною.
